ЯК ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ МРІЇ
Автори: Хорхе Анхель Ліврага
Читачеві, який ще не знайомий зі мною, хочу сказати, що мої статті – це роздуми, певні міркування. Ми звертаємося до цієї форми вираження думок, бо віримо, що кожна людина в душі – філософ. Ми віримо також, що немає такого університету, що «штампував» би філософів, як на конвеєрі. Кожна людина може здобути диплом, учений ступінь або одержати певні технічні знання, але немає університету, який на порожньому місці спромігся б «зліпити» з людини філософа, поета, музиканта. Потяг до філософії кожна людина несе глибоко всередині себе. Filo-sofos – закоханий у мудрість і в сокровенну суть всіх речей – живе всередині кожного з нас.
Річ тільки в тому, що, як говорив Сократ, ми повинні знову зустрітися з собою, щоби пізнати філософа в глибинах власної душі і щоб у цьому магічному дзеркалі побачити своє справжнє, приховане обличчя.
Саме це справжнє обличчя – наша сокровенна душа – буде надихати нас сьогодні в спробі поговорити глибше про те, як здійснюються мрії. Ця глибока частина нас самих нерозривно пов'язана із загадковим і таємничим світом, в якому живуть архетипи й мрії, що є в усіх фізичних речах та явищах.
Ми всі точно знаємо, що існує, наприклад, закон гравітації, завдяки якому гірські ріки течуть до моря. Але сам по собі цей закон є тільки звичайним механізмом, за яким криється єство, яке ним керує. І це єство, як сказав би Кальдерон де ла Барка, є сон, яким снить річка.
Тобто річка залишається річкою, і тече вона тому, що колись мріяла про це. І птахи колись мріяли про те, що будуть літати... І кожен з нас колись мріяв про те, що стане таким, який він зараз. У кожного з нас є багато прекрасних мрій. Вони можуть бути пов'язані з родиною, мистецтвом, наукою, з економічними, соціальними або політичними досягненнями. Всі люди про щось мріють. Іноді по тому, як людина одягнена, як вона виглядає і як поводиться, ми судимо, чи вміє вона мріяти. Це помилка, тому що так чи інакше всі ми здатні мріяти.
Усі ми маємо зв’язок із тим внутрішнім виміром, в якому знаходяться архетипи й мрії. Іноді, в рідкісний час внутрішнього спокою, найінтимнішими й найпотаємнішими куточками свого серця ми можемо відчути, як наша душа летить на крилах мрії. Ми чуємо, як таємничі голоси шепотять нам вірші, які ми так ніколи і не запишемо на папері, тому що занадто сором‘язливі, щоби зважитися на це...
У шелесті листя під поривами вітру нам чується чарівна мелодія, яку ми так ніколи і не перетворимо на ноти, тому що не граємо на жодному інструменті, тому що взагалі нічого не знаємо про музику... Іноді до нас приходять прекрасні ідеї про те, як здійснити давно задумане, але ми не можемо довести справу до кінця, тому що не вистачає необхідних коштів...
Всередині нас існує загадковий світ архетипів. В нас звучить поклик, що йде з глибини століть, прагнення до досконалості, до добра, до згоди, до любові. Цей заклик, сильний і могутній, ніколи не помре, ніколи не залишить нас, ніколи не постаріє. Не має значення, скільки часу пройшло і скільки тепер нам років, тому що заклик залишається... У таємничих глибинах нашої душі живе мрія – і кличе, кличе, кличе…
Як здійснюються мрії? Ми багато разів говорили про семеричну будову природи, точніше, про те, що природа поділяється на сім планів існування. Подібно до того, як існують сім днів тижня, сім музичних нот, сім основних кольорів, існує універсальна семерична система, на якій базується все життя Всесвіту. Загадкове число сім править усім проявленим світом.
Воно керує також і таємничим процесом здійснення мрій. У природі є вимір, який ми називаємо воля; і все суще на цьому плані, з давніх-давен чисте. Згадаємо, що розповідав про цей вимір Шопенгауер, говорячи про чисті ідеї, чисті імпульси, про загадкові «числа» та «істоти», які живуть за межами матеріального світу, але надихають і дають поштовх для розвитку всього, що в цьому матеріальному світі існує.
Цей потаємний світ архетипів не знає смерті, він не піддається розкладанню, до нього не доходить ніяка вульгарність і бруд, які настільки властиві земному світові. За виміром волі перебуває план, який дає можливість прямого споглядання і пізнання сутності всіх речей без посередництва кого-небудь чи чого-небудь, – план інтуїції. Прикладом такого пізнання може слугувати ситуація, коли людина, що приїжджає у Грецію, вперше в житті бачить, наприклад, Парфенон. Нічого не знаючи про грецьку архітектуру й археологічні пам'ятники, вже з першого погляду вона з повною впевненістю може сказати, що Парфенон прекрасний.
Так само і кожен з нас завжди може сказати про будь-який предмет, гарний він чи ні. Ми не завжди згодні з думкою інших і часто відзначаємо, що критерії краси у всіх різні, але в будь-якому випадку, для того щоб визначити, гарна річ чи негарна, нам не потрібно, щоби хтось підказував або вчив, як це робиться.
Опускаючись на план «нижче», ми знаходимо вимір розуму. Давньогрецькі філософи вважали, що розум дає можливість глибокого розуміння і пізнання. Ще «нижче» є вимір розсуду і бажань. Можна сказати, що в ньому вже проявляється принцип дуальності. Наш розум також двоїстий. На цьому плані розсуд невіддільний від бажання, він прагне знати, цікавиться різними речами, міркує і зважує, отримує і втрачає.
Опускаючись ще «нижче», ми зустрічаємося зі світом психіки. В ньому народжуються і живуть наші фантазії, які іноді ми помилково називаємо мріями. Психічний світ більше, ніж всі інші, підвладний постійним змінам. Є люди фізично непривабливі, яким попри це властива якась особлива привабливість, щось прекрасне і чарівне, що притягує нас. З іншого боку, є люди, які зовні виглядають дуже привабливо, завжди добре одягнені і можуть бути навіть дуже популярними в суспільстві, але все ж залишають нас байдужими.
За психічним планом, нерозривно зв'язаним із планом інтуїції, є енергетичний план. Все матеріальне пронизане енергетичними потоками, все у світі має особливу життєву силу, особливу «енергію», що підтримує життя всередині будь-якої матеріальної оболонки, яка дає можливість існувати «у плоті». Так, опускаючись «нижче» енергетичного виміру, ми підходимо до добре відомого нам фізичного плану – світу конкретних проявлених матеріальних форм.
Як проявляються мрії? Існує світ архетипів. Наприклад, якщо вас запитають, скільки буде два і два? Ви скажете: «Чотири». Чудово. Але чотири чого? Потрібно пояснити. Існує вищий, тонкий, абстрактний світ ідей і архетипів, який перевершує наші можливості розуміння настільки, що ми не в змозі описати його в категоріях кольору, форми або розміру. В цьому світі архетипів живуть наші мрії. Вони сходять крок за кроком, згідно таємничому закону втілення в матерію, щоб постати перед нами у своїй остаточній, проявленій формі.
Згідно з твердженнями філософів-класиків, мрії не є витвором людини, вони існували до неї: мрії передували людині. Як архетипи мрії існували із самого початку буття. Я хочу сказати, що все вже існувало в природі, незалежно від того, чи була здатна людина відкрити це чи ні. За межею нашого розуміння і незалежно від нього в природі закладені споконвічні моделі та схеми існування. Сьогодні ми говоримо про те, що в музиці є сім нот, ми поділяємо тиждень на сім днів, спираючись на знання про рух планет і цикли часу... Але все це вже було закладене і втілене в самій концепції будови Всесвіту. Саме так існують мрії – наші друзі, загадкові, чарівні і таємні істоти, які ніколи не залишають нас... Вони живуть у своєму сокровенному, архетипальному світі – пустуни і бешкетники, лицарі і дами, промені світла і кольори веселки, таємничі невідомі нам голоси, музика, яку ми так і не змогли почути, мова, яку ми так і не змогли вивчити. Вони немов коштовності, сховані в золотій скриньці Пандори, звідки ніколи не зникає надія, де зберігаються всі наші священні спогади, всі наші мрії, які мало-помалу повинні будуть здійснитися.
Як здійснюються мрії? Вони проявляються поступово. Подивимось, що потрібно для того, аби збудувати будинок. Спочатку у нас народжується відповідне бажання, тобто відбувається вольовий акт. Потім, наприклад, ми задумуємо зробити вікно з чотирма перегородками і двома горщиками для квітів, посадити дерево і завести собаку. Це наш задум, ми відчуваємо його певним чином, інтуїтивно, це наш архетип. Наша мрія почала сходити «донизу», втілюватись. Але тепер потрібно продумати цю мрію. Який буде будинок за формою? У вигляді вежі, чотирикутний, високий, низький або великий? Так ми починаємо підключати розум до осмислення нашого проекту. Потім наступає черга іншої частини: який він буде за площею, яка ціна квадратного метру? Скільки знадобиться цементу? Скільки цегли? І так далі. На цьому етапі ми знаходимося на плані розсуду, плані бажань.
З того моменту, коли раціонально і логічно ми розставляємо речі по своїх місцях і коли починаємо розуміти, що шлях, який веде до нашої мрії, має свої конкретні етапи, ми починаємо по-справжньому бажати (на плані психіки), щоб ця мрія здійснилася. Якщо всі думки і вся наша внутрішня сила зосереджені на тому, про що ми мріємо, сильне бажання психіки, особливо якщо воно підкріплюється постійною увагою, в остаточному підсумку приводить до того, що отримавши імпульс життя, який поступово збільшується, наша мрія оживає.
Деякі мрії втілити не дуже легко. Але це вже інша тема, на яку можна було б міркувати до нескінченності. Причини виникнення таких ситуацій бувають різні. Зазвичай – це зіткнення протилежних інтересів, часом нашу мрію обмежують реальні умови або мрії інших людей.
Буває, що наші мрії здійснюються не так, як би хотілося. Так чи інакше, аби здійснилася будь-яка мрія, треба завзято і невтомно тренувати свою волю, вчитися володіти собою.
Треба відновити зв'язок із духовним світом, із цією великою скарбницею духовної сили, яка перебуває високо «на небі», далеко за межами матерії, звідки беруть натхнення наші воля, інтуїція і вищий розум.
Там живуть наші архетипи, наші мрії, які ми здійснюємо зараз або здійснимо потім, слушної миті. Там живе те, що надихало Дон Кіхота – лицаря, який, як казали, жив божевільно, але вмер розумно... Втім, хто знає? Може все було навпаки? Може він жив розумно, а помер божевільно?.. Бо немає більшого божевілля, ніж надавати великого значення матеріальним речам, хоча, на перший погляд, це і здається розумним...
І немає нічого, що могло б більше наблизити нас до істини, ніж наша здатність мріяти глибоко і сильно та прагнути об'єднати наші серця на одній хвилі, дивитися в одному напрямку, співати і розмовляти разом, бути разом. Ми мусимо мріяти. Але, мріючи, ми не маємо уподібнюватися статуетці японського чи китайського божества, що має черевце, і сидить та дивиться вгору. Ми повинні навчитися мріяти всією силою свого серця, завзято і терпляче, доки сльози не потечуть з очей. Ми повинні мріяти, напружуючи м‘язи й закриваючи очі...
Ми повинні збудити всю свою силу волі і спрямувати її до мрії, яку хочемо здійснити... Ми повинні розбудити в собі внутрішню силу душі, яка відрізняє нас від тварин, ту силу, що дозволить нам по-справжньому мріяти, боротися і творити.
Якби навіть сьогодні увесь світ зруйнувався, якби людство раптом втратило все своє мистецтво, всю свою науку, всю свою філософію, якби зникли всі наші міста, шляхи й інші надбання цивілізації, а на Землі залишилося б лише одне подружжя, яке вміє по-справжньому мріяти, то світ знову міг би відродитися. Знову повернулися б на Землю діти, бібліотеки, вірші, картини. Були б Партенони і піраміди... Бо навіть одна людина несе в собі архетипи всього людства.
Кожен із нас якимось чином відображає собою всіх людей нашої планети. В кожному із нас живуть всі мрії людей, які жили раніше нас на Землі, і тих, хто тільки буде на ній жити. Кожен із нас несе в собі прихований потенціал настільки сильний, що ми самі не насмілилися б про нього і подумати. Але для його прояву потрібна завзятість, стійкість і наполегливість. Мрії здійснювати не легко, навпаки, це дуже важко, саме тому ми мусимо навчитися бути наполегливими. Щоб втілити мрії, ми повинні докладати зусиль – рік у рік, місяць у місяць, день у день, година у годину, хвилина у хвилину.
Якщо немає власної мрії, прямуймо за мрією когось іншого, не треба лишати її. Ми не тримаємо зірок на долоні, але навчилися спрямовувати свій погляд до зірок, які на небі. В наших грудях немає джерел чистої води, але ми навчилися пити її з гірських джерел.
Тому, якщо в нас немає власної мрії, ми повинні навчитися прямувати за ідеалом, що був би для нас більшим і величнішим, аніж все те, чим ми звикли жити, який нагадував би нам, що не тільки зовні, але й зсередини ми – люди.
Якщо ми дійсно люди, такі, якими б хотіла нас бачити філософія і голос совісті, який живе всередині кожної людини, то ми знайдемо сили, щоби скромно стоячи на колінах перед Богом, сказати: «Я людина, в мене є щирі мрії. Я не робот, не машина. Я вище всього цього, тому що я людина. Я можу виправити свої помилки, стати краще. Я здатен мріяти про щось високе, про те, що перевершує мене самого. Я не запрограмована істота, в мені живе тяга до творчості, до творення...».
Тільки так всі ми могли б докласти зусиль, щоби домогтися здійснення величної мрії про нову людину – людину, яка б вже не мала обмежень; яка, народившись поетом, могла б цілком проявити себе і написати всі свої вірші; яка, народившись музикантом, могла б написати всі свої мелодії. Така людина могла б жити і діяти не всупереч природі, а разом із нею, дотримуючись природних законів і очищаючись як зовні, так і зсередини. Так ми могли б мріяти про нову людину, яка не знає страху, ненависті, злості та образи; яка, коли нас вже не стане, буде згадувати про нас не з ненавистю й обвинуваченнями, а з любов'ю і подякою, тому що ми мріяли про неї тоді, коли її ще не було.
У цю темну пору історії, під час глибокої кризи, серед усього того, що розділяє нас, в епоху, коли руйнуються вічні цінності, а світом керують сумнів та егоїзм, ми насмілюємося мріяти про нову людину, що народиться в душі кожного з нас. Ми мріємо про нову людину, яка стала б інтегральною, цілісною зсередини. Ми мріємо про людину, яка не продається навіть за все золото світу, яку не можуть злякати кулі, погрози, шантаж. Ми мріємо про людину, яка реально усвідомлювала б власне безсмертя і безсмертя людей, які її оточують; яка розуміла б, що людина – це не робот із плоті та крові, а щось набагато глибше; яка знала б, що бути людиною – це означає бути блискавкою, променем світла в темряві.
Цієї миті історії бути людиною – означає бути зерном нової людини, маяком, що світить у ночі, що вказує шлях всім, хто заблукав у темряві. Наш шлях – не легкий, і він не буде осяяний ніжним світлом ранкової зорі – найімовірніше, як сказав кілька років тому один мислитель, його будуть освітлювати спалахи блискавок, народжених грозами. Наш шлях іде крізь ніч, його освітлюють і мерехтіння зірок, і спалахи блискавок. Ми повинні пам'ятати, що саме завдяки цьому може народитися та нова, краща людина, про яку ми мріємо.
І тоді ми будемо здатні закликати наші мрії, зробити так, щоби вони зійшли, набули форму і плоть. Знову на долоні наших рук, наповнених насінням майбутніх витворів, прилетять білі голубки натхнення. Знову повернуться у світ Гомери, які співають божественні гімни, знову повернуться генії мистецтва, здатні створювати безсмертні твори. Знову ми зможемо пишатися тим, що ми люди.
Ця потреба мріяти і здійснювати свої мрії, маленькі та великі, навіть такі, як мрія про нову, кращу людину, закладена в основі філософії і філософського шляху, і саме вона дає людині силу та здатність втілити мрії, дозволити їм набути конкретної форми. Кожен із нас є мрією. Якимось чином ви мріяли про мене, а я мріяв про вас. Ми зустрілися, тому що мріяли один про одного і ще тому, що зустрілися і пізнали один одного вже давно, у нашому світі мрій.
Ми повинні довідатися, пригадати, хто ми насправді – полум'я свічки, промінь світла, що блиснув на обрії. Ми – люди, ми – філософи, ми – зерно нової людини. В нас живе велика сила, здатна здійснити те, про що мріяв Сервантес в своєму «Дон Кіхоті»: перетворити велетнів на вітряки, а не вітряки на велетнів. Пригадайте, як Дон Кіхот напав на вітряки, повіривши, що це велетні, і як Санчо попереджав його: «Обережно, пане, це ж вітряки». А шляхетний лицар відповів йому: «Ні, це наші вороги. Вперед!» Кинувшись на вітряки зі списом в руках, він впав на землю з вірним Росинантом. Побачивши все це, Санчо зауважив: «Хіба я не казав вам, пане, що це вітряки?» – і Дон Кіхот відповів: «Хіба я не казав, Санчо, що є речі, яким вчать тільки в лицарських орденах? Ті, кому невідоме це навчання, ніколи не зрозуміють, що, тільки-но ти насмілишся напасти на велетня, він перетворюється на вітряк...».
Саме цьому ми повинні навчитися, саме цю істину ми повинні запам'ятати і відчути. Саме цю істину ми повинні зберігати у своєму серці та розумі. У кожному листі, що ми пишемо, у кожному слові, що вимовляємо, у кожну мить спілкування з іншою людиною – і, навіть коли залишаємося наодинці, ми повинні зберігати свою людську подобу. Ми повинні згадати, що за нами – тисячі й тисячі років історії, а попереду – тисячі й тисячі років майбутнього.
Ми – ланка великого ланцюга; на нас історична відповідальність донести давнє насіння до нового світу і засіяти ним нову землю. У нас стане сил прокидатися і щоранку підніматися оновленими. Ким би ми не були, що б ми не робили, ми повинні намагатися робити це добре, так, як вчить нас філософія. Нам треба завжди підтримувати зв'язок із цим світом мрій, який після смерті зустріне нас, огортаючи світлом і спокоєм виконаного обов‘язку.
Лекція, прочитана в Мадриді в липні 1979 р.