УВАГА ТА П’ЯТЬ ЧУТТІВ
Автори: Делія Стейнберг
Увага потребує щоденного вправляння. Повсякчас, не здаючи собі з того справу, ми послуговуємося чуттями, нашими п’ятьма чуттями. Тож необхідно поєднати увагу і чуття.
Дотик – це чутливість нашої шкіри до контакту з об’єктами. Дотик уможливлює відчуття холоду, тепла, гладкості й шерехатості… Якщо ми вдовольняємося цими простими фізичними можливостями, то шукатимемо тільки те, що справляє нам приємність, не зважаючи на незначні відмінності між об’єктами. Саме завдяки увазі ми розрізняємо деталі, відтінки, градації, розширюючи нашу чутливість далеко поза приємним та неприємним. З удосконаленням чуття дотику воно стає особливою чутливістю до людей, потрібною для спілкування з ними. Тут чуття дотику означає порозуміння з кожним. Коли цей хист до спілкування збагачується увагою, виникає одна з найбільших наших чеснот – тактовність.
Слух слугує для сприймання звуків. Але між здатністю чути і слухати велика відстань; слухати означає приділяти увагу тому, що чуєш. А чує кожен, хто має розвинений слух. Натомість, щоб прислухатися до звуків, уміти їх розрізняти та інтерпретувати як окремішні висловлювання, потрібна підвищена увага. Саме увага дозволяє нам відрізняти шуми від звуків, звичайний аритмічний стукіт від гармонії музики.
Зір є сприйманням фізичними очима форми та кольору об’єктів. Утім, існують тонші форми бачення, що вимагає уваги, що дає змогу спостерігати, оцінювати бачене, обмірковувати, робити висновки. Вміти бачити або, що те саме, мати на увазі – це виявлення, дослідження, проникнення поза формами та видимостями за допомогою внутрішніх очей; це пізнання, розуміння. Щоб бачити з усіма подробицями, потрібне світло, тобто інтуїція, розвинена уява.
Смак – це чуття, за допомогою якого ми щось куштуємо. Відчуття смачного чи несмачного поширюється з язика на психіку, викликаючи приємність або відразу чи то до певного продукту, чи навіть до людей. Робити щось на «власний смак» означає робити те, до чого спонукує безпосередній імпульс чуттів загалом та емоцій зокрема. Втім завжди, коли долучається увага, смак може стати добрим смаком. Отож, це внутрішня здатність: сприймати і шукати прекрасне, відрізняти його від потворного та безглуздого. Добрий смак, ясна річ, додає смаку і самому життю. А це теж заслуга уваги.
Нюх дозволяє нам сприймати запахи. Визначити їх непросто, і часто‑густо ми сприймаємо їх як приємні чи неприємні, що може суперечити уподобанням інших людей. Але увага витончує нюх аж так, що в живому мовленні ми зазвичай називаємо його «добрим нюхом». Це прочування позірно прихованого; це щось на кшталт завбачання. Власне, добрий нюх – це сумішка повітря і пахощів; саме увага доносить запах та аромат, що їх еманують усі живі істоти. Між нюхом і здатністю сприймати квінтесенцію речей існує велика відмінність.
Отож, увага допомагає нам рухатися від чуттів до чутливості, до розуміння, до розпізнавання…