Приглушуй звуки мої, уповільнюй тіні

Автори: Юлія Бережко-Камінська

Приглушуй звуки мої, уповільнюй тіні, —

Іду по кромці днів, як по білій піні,

Де хвиля знов накотилась холодно й сліпо в ноги —

Іду одна, а насправді ж — отак, як і многі.

Мабуть, таки я затиснута геть у дрібних коліщатах —

Не можу видихнути, ані скрикнути, ні мовчати, —

Боюсь — ввійти, наче клин, у глухі — бо останні — пази

І впертись пальцями у потріскану стелю часу.

Та, кажуть, там, де на споді — стеля, назовні — вічність,

І час — безмірний, тому і спокій його величний,

І не боятись — то значить — бути від нього вільним,

Ловити хвилю його і дихати терпко сіллю.

І поки вся ця земля обертає свої широти —

Є час у себе спитати прямо: «Насправді хто ти?»

І все життя — це лише єдина коротка фраза,

Якій бракує не те, що віку, — безмежжя часу.