Ботанічний сад, заснований при Кременецькій гімназії, 

Віллібальд Бессер, 1810 р.

З 18 липня по 3 серпня групою «ГЕЯ» асоціації «Новий Акрополь» (м.Київ) на території Кременецького ботанічного саду було проведено екологічну акцію під гаслом «Разом за чисте місто».

В акції допомоги взяли участь 22 волонтери, які впродовж 15 днів розчищали територію для нових насаджень, прибирали, викорчовували пні, допомагали обробляти ділянки з квітами, технічними культурами, саджанцями плодових дерев, облаштовували вхід до печери.

Також було проведено екологічну акцію на території П'ятницького цвинтаря, де знаходяться поховання козаків середини XVІІ ст. Було розчищено доріжки, впорядковано територію, зібрано та вивезено сміття.

За сумлінну працю голова м. Кременець та дирекція Кременецького ботанічного саду оголосили подяку всім учасникам акції і нагородили грамотами пошани та цінними подарунками.

Ботанічний сад зараз відновлюється після більше як 150-ти років занепаду і готується до свого 200-річного юбілею. Розробляється багато проектів щодо оформлення його ділянок. Для втілення цих проектів необхідна допомога. Волонтери групи «ГЕЯ» планують проводити екологічні акції у Кременецькому ботанічному саду й наступного року.

Кременецький ботанічний сад було засновано у 1806 році ірландським садівником Діонісієм Міклером як ботанічний сад Кременецької гімназії. Талановитий майстер, «художник, який малює природою», як його називали, Д.Міклер приїхав у Кременець на запрошення місцевого магната Тадеуша Чацького, фундатора гімназії. Надзвичайна енергійність, невичерпна кількість нових ідей, рішучість та стрімкість характеру не дозволяли Д.Міклеру довго затримуватися на одному місці. Лише на території сучасної України ним було створено 28 парків.

У 1809 році він залишив Кременець, а посаду директора ботанічного саду зайняв Віллібальд Бессер. Бессер досліджував багату флору Кременеччини, вперше описав вже відомі місцеві рослини, відкрив кілька десятків нових видів. У 1811 році під його керівництвом був видрукуваний каталог рослин ботанічного саду. З 1810 до 1823 рр. колекція саду зросла з 2 до 12 тис. видів відповідно. Було встановлено зв'язки з багатьма ботанічними садами Європи та Америки.

У 1832 р. Кременецький ботанічний сад було переведено до м.Києва, де на його природній базі було створено теперішній ботсад ім.проф.Фоміна. Це було спричинено участю викладачів та студентів Кременецького ліцею (так стала називатися гімназія) у повстанні проти царського уряду. Але й до цього часу у Кременець на адресу ботсаду надсилають каталоги рослин зі Швеції, Данії, Фінляндії, Англії.

Відновлення ботанічного саду в Кременці розпочалося лише у 1990 р., коли постановою Ради Міністрів України його було оголошено об'єктом природничо-заповідного фонду загальнодержавного значення.У 1998 р. в Кременецькому ботсаду вже проводили чергову сесію Ради ботанічних садів України. А у 2001 р. установу було переведено у підпорядкування Міністерства екології та природніх ресурсів.

До 20 га історичної території саду приєднали ще 180 га прилеглих природніх масивів, зайнятих переважно лісовими насадженнями. Ботсад розташовано на одній з Кременецьких гір, флора яких просто унікальна: на їх схилах в природніх умовах росте багато видів, занесених до Червоної книги, рослин, що зустрічаються лише в цій зоні. Отже, місце для ботанічного саду було вибрано дуже вдало, і зараз необхідно надати йому гідного вигляду, який він мав у першій половині ХІХ ст.

Розробляється багато проектів щодо оформлення деяких ділянок ботанічного саду. Так, наприклад, планується відновити систему ставків, що були штучно зроблені за часів господарювання на цій землі польської родини Якубовських. Тепер ці ставки, у яких раніше водилися великі карпи, дуже засмічені та поросли ряскою. Для їх відновлення необхідні кошти. Ще один проект розроблено для західного схилу гори, де знаходиться піщаний кар'єр. Це — чудове місце для створення ландшафту Кримських гір. На інших ділянках планують зробити насадження, які б відтворювали флору різних природних зон України. Багато зусиль ще треба докласти, щоб втілити всі задумки у дійсність.

Над цим зараз і працюють співробітники саду: проводять дослідження, виводять нові сорти рослин, крок за кроком упорядковують різні куточки ботсаду. Очолює колектив директор Стельмащук Василь Григорович, людина енергійна та діяльна, з якою, як пересвідчилися волонтери, приємно мати справу.

Кременець

Кременець — затишне містечко у Тернопільській області, розташоване поміж Кременецьких гір. Гори сформовані з осадових порід морського походження, значну частину яких складає кремінь. Звідси і назва міста — Кременець, або Крем'янець, як його називали раніше.

Перші сліди людських поселень на території Кременеччини відносять ще до періоду пізнього палеоліту, що датується 30-10 тис.р.тому. На схилі гори Куличівка у північно — західній частині Кременця у 30-хрр. минулого століття було знайдено більше як півмільйона кам'яних, крем'яних, кістяних та інших предметів, які дають уявлення про поселення бронзової доби, доби раннього заліза та пізнього палеоліту. Багатий матеріал отримали під час розкопок і в інших місцях області.

За різними даними, заснування Кременця відносять до XI-XIIIст. Найдостовірнішою сучасні історики вважають згадку 1227 р. у Галицько-Волинському літописі. А Літопис руський, описуючи події 1240 р., згадує про невзяття Кременецької фортеці ханом Батиєм.

Замкова гора, на якій знаходилося укріплення, була неприступною, і лише хитрістю татаро-монголи домоглися знищення фортеці у 1259 р., примусивши брата Данила Галицького Василька зруйнувати її.

У 1340 р. Галицько-Волинське князівство перейшло під владу Великого Литовського князівства, а після Люблінської унії 1569 р.— під владу Речі Посполитої. Упродовж XIV-XVст. було збудовано нову фортецю, яка стала вже тепер твердинею литовських та польських королів.

Однією з найколоритніших постатей цього часу в історії Кременеччини була королева Бона з родини Сфорців, італійка за походженням, дружина польського короля СігізмундаІ. Надзвичайно вродлива та розумна, Бона мала великий вплив на свого чоловіка, а, згодом, і на сина Сігізмунда Августа. У 1536 р. СігізмундІ передав їй у володіння Кременецький замок. Вважається, що королева не була у Кременці жодного разу, але кожен кременчанин розповість вам легенду про те, як, проїжджаючи по мосту, підвішеному на шкіряних пасах,— новинка, привезена Боною — королева впала і розбилася під Замковою горою. З того часу в народі Замкову гору називають Боною.

Взяти фортецю виявилося під силу загонам українських козаків під проводом Максима Кривоноса лише у 1648 р. У тій битві фортецю було майже зруйновано, і вона більше не відбудовувалась. Зараз на Замковій горі лишились дві вежі та уламки бічних мурів з бійницями.

Багато лихоліть зазнала ще Кременеччина і під владою Польщі, і під Російською імперією, і під час Другої світової війни, і від репресій НКВД в добу Радянського Союзу. Та все те минуло. Незабутніми лишилися тільки шляхетні справи, героїчні поривання та щирі слова про незмінну красу Волинського краю. У поезії Юліуша Словацького, відомого польського поета ХІХст., уроженця Кременця, читаємо:

Якщо ти будеш у моїй країні, Де котить Іква хвилі свої сині, Де гори пнуться у блакить високу, Де дзвонить місто над сріблом потоку, Де квітчані конваліями луки Біжать по схилу до міського бруку... Якщо там будеш, душе моя мила,— Мою журбу ти спом'янеш в тім краї.

П'ятницький цвинтар Біля підніжжя гори Черчі, що знаходиться по сусідству з Замковою горою, розкинулася галявина, вкрита кремезними кам'яними хрестами та надгробними плитами без жодного імені, без жодного прізвища. Це — поховання козаків, що загинули під час визвольної боротьби українського народу проти гноблення польських магнатів. У 1648 р. під керівництвом полковника Максима Кривоноса козаки штурмували Кременецьку фортецю, що була у володінні поляків. За допомогою міщан, що вказали на слабкі місця фортеці, її було взято і зруйновано. Але дуже багато козаків загинуло у тій битві.В одній легенді оповідається, що наступного дня ще удосвіта почали козаки копати могили для своїх друзів, які полягли на полі битви. І не встигли вони ями викопати та панахиду відправити, як почало вже сонце за обрій сідати. Тоді сказав Максим, що не годиться хоронити героїв у пітьму до ночі, бо билися вони за світлий радісний день. І полягали козаки спати, порішивши ранком ховати товаришів. Тільки Максимові не спалося, бо важко йому було від того, що не може побратимів схоронити як слід: сам би їм хрести витесав, та нема часу. Лише перед світанням заснув полковник, не встиг очей стулити, як вже сурми засурмили. Посхоплювались козаки, а мертвих нема. Тільки на місці домовин з'явилися кам'яні хрести. Та не було коли дивуватись, виступило військо у новий похід, а під Черчею ще й досі залишились хрести, що нагадують нам про героїчне минуле рідного краю.