Підтримуємо Україну у ці важкі для нашої країни дні

вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ/Нивки

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • І.-Франківськ
  • Кам'янець–Подільській
  • Київ/Нивки
  • Київ/Поділ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Повертаючи щастя

Автори: П'єр Пулен

У грудні минулого року я перебував у Марселі, Франція. Я презентував спеціальну виставку фоторобіт «Парадокси» на відкритті конгресу, влаштованого Міжнародним інститутом «Гермес» до 2400-річчя Академії Платона.

На завершення конгресу Фернанд Шварц, директор Інституту «Гермес» прочитав лекцію про нестачу духовного блага як про справжню причину соціальної кризи в західних країнах. Я був настільки вражений почутим, що вирішив підтримати цю ідею і розвинути її в статті для журналу «Нового Акрополя».

Наш світ переживає кризу. Це досить очевидно, тому не стану детально обґрунтовувати. Люди страждають, і схоже, що людство з кожним днем все більше втрачає здатність просто бути щасливим. Щастя перетворюється на тінь, на легенду... дивину з нашої фантазії або минулого, але точно не з нашої реальності. Сумно, що сьогодні все складніше і складніше уявити його у нашому майбутньому.

Щастя, вочевидь, не можна отримати просто. Сьогодні люди не знають, звідки почати пошуки щастя, і шукають його там, де насправді його немає. Деякі шукатимуть щастя в достатку матеріальних благ, гроші стануть для них ключем від дверей імовірного раю. Інші побачать щастя в завоюванні певного соціального стану. У такому випадку важливими стануть отримання диплома, кар'єра і статус.

Також є й ті, хто шукатиме щастя в ідеології, чи то релігійній, чи то світській, і думатиме, що люди пізнають щастя, коли всі приймуть саме їхній шлях і стануть жити відповідно до їхніх принципів. Але це лише фанатизм, який не зможе привести до щастя.

Є й ті, хто шукатимуть щастя в політичних чи економічних теоріях, але до сьогоднішніх днів немає реальних прикладів того, що це вірне рішення.

Схоже, щастя втікає з усіх тих «сфер», там його не знайти. Чому ні? Можливо, тому що ці рішення засновані на «придбанні» зовнішніх благ – це може бути матеріальний об'єкт або ідеологічне поняття, але все одно це щось, що я повинен «отримати», або «купити», або «прийняти» із зовнішнього джерела.

Але Щастя не може з’явитися з будь-якого зовнішнього джерела. Щастя не можна купити, або навіть отримати у подарунок.

Природа щастя не матеріальна. Справжнє щастя, або краще «блаженство», «евдемонія» давньогрецьких філософів, більше схоже на певний сталий «стан свідомості». Це щось незалежне від постійного руху, змін або кількості матеріальних благ. Щастя має бути постійним, або не бути взагалі. Воно не може покладатися на щось матеріальне і «зовнішнє», щоб бути чи не бути, оскільки це не продукт матеріальних благ, а наслідок здобуття істинного звільнення: свободи від прив’язаності до матеріальних потреб, або принаймні до ілюзій, що ми не можемо бути вільні або щасливі без матеріальних благ.

Але хіба достатньо бути неприв’язаним до матеріальних благ, аби бути щасливим? Звичайно ж ні, оскільки тоді мільйони людей, збіднілих внаслідок світової економічної кризи, віднайшли би щастя, замість страждань і злості.

Неприв’язаність можна вважати необхідною умовою, оскільки вона дозволяє нам відкрити очі і почати пошук в інших напрямках. Але тільки цього недостатньо. Коли ми припиняємо розглядати матеріальні блага як інструмент досягнення щастя, нам потрібно знайти інші інструменти, інші по суті, і це – метафізичні блага.

Під метафізичними інструментами ми розуміємо чесноти. Не моральні чесноти, а архетипальні. Я маю на увазі якості, які закладені у кожній людині згідно з її природою, але не завжди проявлені. Відповідно це щось, що може бути знайдене «в потенціалі», в можливому, але все ще невидимому, і що досі не присутнє в наших щоденних вчинках і способі життя.

Логіка проста: матеріальні блага виробляють за допомогою матеріальних інструментів. А метафізичні блага можуть виникати тільки за допомогою метафізичних інструментів. Щастя має метафізичну природу і не може бути створене нічим матеріальним.

Але найважливіше питання досі залишається: як розвивати чесноти, ці архетипальні якості, аби здобути щастя? Чи легко це? Чи просто? Чи кожен може досягти цього?

Це видається дуже складним, оскільки ми не звикли мати справу з метафізичними благами і не уявляємо, де їх «купити». Це не продовольчі товари, тому тут немає залежності від економічної ситуації. Це здається складним, бо нове для більшості з нас, але це не складніше, ніж змінити звичку. Насправді це не настільки складно... навпаки, це має бути простіше, ніж намагатися стати щасливим з ілюзією, що ми досягнемо цього через матеріальне.

Цей спосіб простіший, оскільки щастя не залежить від чогось зовнішнього, що ми спершу повинні знайти, отримати, підкорити, заволодіти... у нас це вже є. Звичайно ж це ще приховане і потенційне, але воно наше. Чесноти уже наші, нам тільки потрібно «привести їх у дію».

Насамперед, це має бути легше ще тому, що в цьому менше ілюзіі і більше реальності. Або принаймні...ця ілюзія ближча до реальності. Справжнє щастя не може залежати від змін і втрат циклів, які є проявом життя в матерії. Все, чим я володію, з часом буде втрачено. Всі, кого я люблю, з часом залишать мене. Витоки щастя слід шукати у чомусь постійному і стабільному. І ці ознаки притаманні саме тим архетипальним чеснотам, про які ми говоримо: безумовна любов, братерство між людьми, толерантність, мужність, здатність не йти на компроміси зі справедливістю, добром, красою та істиною. Це філософські чесноти, і тому саме філософія зцілює від страждань.

Звичайно ж, філософію слід розглядати як практику, а не тільки як знання. Філософія насправді з самого початку була способом життя, перш ніж вона стала виключно способом отримання інтелектуальних знань.

Щастя не в знаннях. Знати про те, що «братерство» існує як принцип може призвести тільки до гіркоти, оскільки ми бачимо різницю між тим, що ми можемо (і маємо!) досягти, та темною дійсністю нашого життя, де «інший» зазвичай сприймається скоріше як «відмінний», а не ще один прояв «того самого». Людство – єдине, але лише у світі ідей та у наших мріях.

Але хіба поет не казав: «Не кажи, що прийде день, – зроби так, аби він прийшов!». Це стосується і щастя. Ніхто не зробить нас щасливими, окрім нас самих. Ніхто і жодне матеріальне благо.

Практика філософії – це спосіб розвинути наш власний потенціал і проявити плоди – розвиток чеснот – нашого життя. Це найпростіший і найприродніший спосіб стати творцем метафізичних благ і таким чином віднайти щастя як обов’язок і право людства згідно з природою.

Це означає, що ми маємо вирішити працювати зі своїм потенціалом, і не тільки з проявленим. Ми маємо побудувати міст між можливим і матеріальним, дозволити ідеям проходити цим мостом, спускаючися зі світу невидимого до нашої свідомості. У той же час, і ми маємо проходити, вивищуючи свою свідомість, аби так ми могли зустрітися посеред мосту і відродитися такими, якими маємо бути: мудрішими і щасливішими людьми.


Ця стаття вперше опублікована івритом в грудні 2013 у журналі «Акрополь» в Ізраїлі.

П'єр Пулен є засновником і президентом «Нового Акрополя» в Ізраїлі.

Оригінал статті тут 

Джерело зображень: Alex Proimos | Flickr | CC BY-NC 2.0