Інтерв'ю з Делією Стейнберг Гусман
З нагоди 60-ї річниці Міжнародної організації «Новий Акрополь» (МОНА) ми взяли інтерв'ю у Делії Стейнберг Гусман — президентки МОНА з 1991 року, по смерті засновника Хорхе Анхеля Лівраги Ріцці.
Протягом цих шістдесяти років МОНА втілює своє покликання як міжнародна організація. «Новий Акрополь» поширив свою діяльність у 60-ти країнах світу і сотнях міст. Де б не був, «Новий Акрополь» утверджує ідеали братства і любові до знання в надії на те, що ці ідеали зможуть зробити світ кращим, якщо кожен буде вдосконалювати себе.
Пані Делія окреслює це завдання так:
«Перші роки нашої діяльності були роками молодості, експансивного духу, такого властивого молоді, та недосвідченості, що також типова для цього віку. Попри те, що ми говоримо про дуже давні ідеї, вони повинні бути адаптовані до сучасного світу, і це не завжди легко.
Утім вже ці шістдесят років і шістдесят країн, в яких наразі існує «Новий Акрополь», — ознака зрілішої молодості та досвідченості. Ми досягли такого рівня — і це чудово, на мій погляд, — коли ті, хто стали досвідченішими з роками, діляться своїм досвідом з молодшими, які його потребують. Іншими словами, ми навчилися передавати спосіб життя».
Озираючись назад і підсумовуючи, чим Ви пишаєтесь найбільше? Іншими словами, в якій сфері, на Вашу думку, справдилися початкові сподівання?
«Я пишаюся тим, що називають неможливим, і я пишаюся тим, що змогла довести — не існує нічого неможливого, бо там, де є сильна воля, тверда рішучість робити кроки вперед та розум, що розвивається із дня у день, тоді всього, цілком усього можна досягти. Я пишаюся минулим, усіма ідеями, що процвітали багато століть тому, що завжди пробуджували так багато надзвичайних людей для світу, що змінювали навіть суспільно-політичні устрої на декількох континентах.
Я пишаюся тим, що ці, висловлені вже сучасною мовою, ідеї все ж залишаються тими ж і допомогли нам змінити самих себе. Я не кажу про кардинальні суспільно-політичні зміни чи зміни кордонів, чи навіть втілення нашого омріяного принципу братства; я хочу сказати, що ми зрушили багато чого, що є тисячі людей, які вподобали щось для себе, навіть якщо це зерня, ідея, щось, що змінило їхнє життя, що допомогло думати інакше, поглянути на труднощі по-іншому. Ось чим я пишаюся. Я не пишаюся чисельністю чи власністю, чи будь-чим, що може забрати вітер життя. Я пишаюся людьми, які можуть передавати ці трансцендентальні ідеї іншим».
Які перспективи діяльності «Нового Акрополя» Ви бачите сьогодні?
«Мені подобається працювати день у день, вирішуючи поточні задачі, це щира правда. Для мене місяць чи два — це вже досить довгострокова перспектива. Але, звичайно, є різні підходи до життя, і я не думаю, що ми повинні діяти однаково.
Я бачу ті ж перспективи, що були в історії. Іншими словами, бувають часи, коли ідеї розквітають і залишають значні сліди в житті людей; і бувають часи, коли небо захмарюється і здається, що ці ідеї зникають, що їх більше не існує і що вже ніхто й ніколи не зрозуміє і не буде поширювати їх.
Але це хмари, просто хмари. Я вважаю, що є певні періоди в історії, коли великі філософські ідеї процвітають, і що такі часи можуть настати знов у майбутньому.
Може бути проміжок часу, перерва, мить, коли здається, що все зупинилось. Одначе, я думаю, що зерна безсмертних ідей також безсмертні.
Я бачу майбутнє так само, як сьогодення: стабільним, постійним, здатним змінюватися кожної хвилини».
Чи готовий наш світ прийняти ці ідеї?
«Ні. Світ не готовий, але є багато людей, які вже готові. І наш пошук — це насамперед пошук усього людського. Ми не можемо змінити весь світ, світ — це абстракція. Потрібно мати багато терпіння і присвятити себе тому, що завжди обстоювали мудреці давнини — вихованню. І виховання — це завжди робота людини з людиною, яка пробуджує найкраще, що є в людині».