Мейстер Екхарт (1260 – 1327)

Йоган Екхарт є представником містичного платонізму. Cпирався на вчення Платона, Августина Блаженного, Фоми Аквінського, Діонісія Ареопагіта, Бернара Клервоського та Іоанна Скота Еріугени.

Біографія

Мейстер Екхарт народився у м.Гохгайм в Турингії. Юнаком вступає до домініканського монастиря в Ерфурті, а згодом продовжує навчання в Кельнському домініканському університеті. Його теологічна освіта проходила в атмосфері, сповненій духу платонізму, що походив від Альберта Великого, можливо, вчителя Екхарта. Близько 1298 р. він стає пріором Ерфуртського монастиря й головним вікарієм Тюрингії. З 1311 по 1314 рр. проживає в Парижі, де досягає вищих ступенів теології. У 1320 р. Мейстер Екхарт стає Магістром теології в домініканській Головній школі в Кельні. Потім він мандрує Європою з метою створення монастирів і дає там духовні настанови. Звинувачений у єресі, в 1327 р. Екхарт захищає своє вчення перед судом Архієпископа Кельна. В тому самому році він апелює до папи Іоанна ХХІІ і на шляху до Авіньона, де була розташована папська резиденція, помирає. Інквізиція не визнала його доктрину, яка мало піддається буквальному витлумаченню. Через два роки по його смерті, в 1329 році, процес закінчився тим, що папа Іоанн ХХІІ засудив 28 положень вчення Екхарта.

Головні твори:

“Духовні проповіді й міркування”,
“Книга розради”,
“Трактат про сестру Карей”,
“Тричастинний опус”.

Основні ідеї

Вчення про Бога

Буття Бога – це чистота буття. Він існує, поскільки існує всеохопна любов, що об’єднує все одиничне, множинне, зводячи його до єдності. Бог – в своїх творіннях, без нього вони – попіл, хоча сам Бог вищий за них, адже він єдиний у багатьох речах й існує поза ними. Всі зміни в світі скеровані на те, щоб зберегти його цілісність, яка визначається єдністю Божества. Простір і час – завжди лише частини, а Бог є абсолютною Праєдністю.

За Екхартом розрізняють два принципи Абсолюту: один – це Бог у самому Собі, сутність Бога; другий – природа Бога, або його явлена сутність. Щоб підкреслити різницю двох божественних принципів, Екхарт називає сутність Абсолюта Божеством, а природу – Богом, тобто Божеством, що отримало образ, або обличчя.

Створюючи власну природну дійсність, Бог з кожним кроком творення пізнає Себе у новій якості. Тому і людина може пізнати Бога, коли пройде цей шлях у зворотному напрямку.

Вчення про пізнання

Кожна річ і кожне явище можуть бути правильно зрозумілі лише як частини, підпорядковані цілому, тому цілісному світу, який складає тіло Єдиного Бога. Диференціація є лише формою виявлення універсальної цілісності божественної субстанції. Шлях людського пізнання починається з чуттєвих образів і буденних дурниць. Хоча вищий стан людського духу – незнання, в котрому приховані нескінченні глибини Бога й душі, але шлях до такого незнання йде не від неуцтва, а від знання. Досягнення душею стану повної внутрішньої відмови від світу й поєднання з Богом – як вершина пізнавального незнання – є містичним злиттям суб’єкта з об’єктом.

Вчення про Душу

Мейстер Екхарт ставить на перше місце внутрішнє життя, яке породжує свободу. Душа виходить із божественної єдності, але сам акт творіння розташовує її в явленому світі, в центрі множинності. І для того, щоб набути свободи, повернутися до єдності, душа має абстрагуватися від явленого світу. Це потребує повної відмови від самого себе і від світу, від часу і простору. Тому людина повинна відмовитися від будь-якої власної волі, яка віддаляє її від Бога.

“Там, где кончается создание, там начинается бытие Бога. Все, чего настоятельно требует от тебя Бог, – это отрешиться от самого себя в той мере, в какой ты есть создание, дать Богу быть Богом в тебе”.

Душа неодмінно має досягнути особливого видіння, що дозволяє їй вхопити єдність створіннь: янголи, люди, комахи – всі єдині в Богові, бо вони і реальні в світі, і віртуальні в Бозі.

Душа, що отримала здатність досягти цієї єдності, цієї абсолютної рівності між створіннями, любить їх тією ж любов’ю, яку має до себе: “Надо, чтобы ты любил всех людей как самого себя, в одном человеке всех людей, ибо этот человек есть Бог и человек”.

Ідея тотожності глибин людського духу й Божественності домінує в духовному світі Екхарта. Він говорить: “Божья глубина – моя глубина, и моя глубина – Божья глубина”. Для досягнення найглибшого зв’язку людської душі з Богом недостатнім є звичайне пізнання, що здійснюється в образах і поняттях. За їх допомогою можна уявити Бога як особистість, проте зовсім неможливо осягнути безособову Божественність – Абсолют. Таке єднання здійснюється завдяки містичній інтуїції. На цьому шляху людина звільняється від тиску земного, створеного світу й відкриває в собі довічний початок, покликаний служити Божій волі.

Мейстер називає Божою “іскоркою” вічну частину душі, котра є провідною зіркою, що спрямовує волю людини до досконалості.

Людина з Богом у душі лишає відбиток божественного на усьому, що робить, усюди, де б не знаходилась.

Повернення до Бога, тобто до своєї суті, можливе лише для чистої, вільної душі. Лише така душа може перебувати у своїй божественній суті. Тоді вона в тихій радості, спокійно переносячи будь-які випробування, живиться з благодатного джерела мудрості Всевишнього.

Цитати

Література

1. Мейстер Экхарт.Духовные проповеди и рассуждения. - К., 1998;
2. Мейстер Экхарт. Об отрешенности. - М., 2001;
3. Захара І. Лекції з історії філософії. - Львів, 1997;
4. Александрова О. В. Історія середньовічної філософії. - К., 2000;
5. Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Античность и средневековье. - Харьков, 2001, Т. 1.