Аристотель народився в 384 р. до н.е. в місті Стагирі (Фракія). Батько Аристотеля — Нікомах — був представником роду Асклепідів, в якому лікарське мистецтво було наслідковим. У 15 років Аристотель втратив батьків.
Коли філософу виповнилось 17 років, він переїздить до Афін, щоб стати учнем Платонівської Академії, де й проводить наступні 20 років життя. Висловлюються різні припущення про причини його від’їзду: одні кажуть про те, що філософ не був обраний спадкоємцем Платона, інші згадують війну між македонцями й афінянами, яка почалась у 359 р. Але фактом залишається те, що разом з Ксенократом Аристотель переїздить до Ассиси й одружується там з Піфіадою, прийомною дочкою тирана Гермія. У них народжується дочка — Піфіада молодша. Правитель Гермій був не тільки тестем, але й учнем філософа. Після смерті своєї дружини Піфіади Аристотель живе з Герпіліс; у них народжується син Нікомах, якому філософ адресує трактат з етики („Нікомахова етика”). У 343 р. до н.е. Філіп Македонський запрошує Аристотеля стати наставником тринадцятирічного сина Філіпа — Олександра. Після сходження Олександра на престол (336 р. до н.е.) Аристотель повертається в Афіни.
У 335 р. до н.е. Аристотель засновує філософську школу, Лікей. Школа називалась перипатетичною, оскільки Аристотель зазвичай проводив заняття, прогулюючись зі своїми учнями („перипатео” по-давньогрецьки — "прогулюватися"). Очолює школу протягом 12 років.
Смерть Олександра посилила ненависть афінян до македонців. Звинувачений у безбожжі, Аристотель був змушений переселитися в Халкіду на о.Евбея, "щоб афіняни ще раз не погрішили проти філософії", де й помер у 62 роки.
Основні твори
Трактати з логіки — "Органон" ("Категорії”, дві "Аналітики", "Топіка" й ін.), "Риторика, "Фізика", "Метафізика", "Про душу", "Нікомахова етика", "Велика етика", "Політика" й "Поетика".
Основні ідеї
Про філософію
Аристотель розрізнює першу й другу філософії. Перша філософія, або метафізика, належить до всього того, що перебуває над природою. Фізика, або природа, складає другу філософію. Природа не співпадає з сущим, оскільки суще стоїть вище за природу. Предмет першої філософії – "суще як таке". Вона вивчає в цілому причини й начала всього сущого. Аристотель називає ці причини вищими, а начала першими.
Про причини
Розглядаючи "суще як таке" в аспекті його причин, Аристотель виділяє чотири першоначала чи вищі причини: форму, матерію, початок руху (причину руху) й мету. Ці чотири начала визначаються виходячи із більш загальних понять можливості й дійсності, двох основих станів сущого. Матерія й початок руху виражають поняття можливості, а форма й мета — поняття дійсності.
Про Бога
Бог Аристотеля – філософський Бог. Аристотель не пантеїст, у нього Бог не розчиняється в природі. І хоча Аристотель говорить про Бога, що “Бог – жива істота” і що життя, безперечно, належне йому, але під життям Бога Аристотель розуміє виключно діяльність його розуму – божественне мислення. Власне кажучи, сам Бог і є чистий діяльний розум, самодостатнє, саме на собі замкнене мислення. Бог Аристотеля – "першодвигун", "остання форма". У "першодвигуні" дійсність співпадає з можливістю, тому він недвижимий, однак сам є джерелом усякої зміни, виникнення й знищення.
Про рух
За Аристотелем, рух взагалі є „актуалізація того, що в потенції вже існує”. Один з чотирьох видів руху (які розуміються як зміна в широкому смислі) передбачає прагнення предметів до досягнення "природного місця" - "ентелехії", до повноти здійснення. Причиною всезагального руху виступає "першодвигун", який, за поясненням Аристотеля, приводить у рух все інше так, як рухає, наприклад, предмет любові людину, яка любить. На цьому тяжінні, спрямованості, базується ідея ієрархічно (за ступенями досконалості) побудованого світу в Аристотеля.
Про душу
В своєму трактаті “Про душу” Аристотель визначає душу в системі понять своєї метафізики: "Слід вважати душу суттєвою формою фізичного тіла, яке має життя в потенції, а субстанція як форма є ентелехія. Душа, таким чином, є перша ентелехія фізичного тіла, яка потенційно має життя". Всі речі – сплав матерії й форми, матерія – це потенція, в той час як форма – це ентелехія, або акт. Душа як „ентелехія тіла” складає форму, яка рухає матерію, змінює й формує її. Найнижчий род душі – душа рослинна, яка, будучи обмеженою здатностями харчування й відтворення, належна рослинам. У тварин сюди долучається душа, яка відчуває, яка разом з тим здатна мати бажання, а частково й рухатися. На сам кінець, у людини до всього цього долучається розум.
Про мораль
Душа, за Аристотелем, потребує особливого піклування й удосконалення. Він розвиває вчення про моральнісність як про "похвально здобуту якість душі". Душа етично доброчесна в тій мірі, в якій практичний розум оволодіває афектами. Доброчесність - це "порив до прекрасного, поєднаний із міркуванням". Чесноти розумної частини душі здобуваються шляхом навчання, а етичні - шляхом виховання. До доброчесності слід віднести, по-перше, вибір правильних засобів і, по-друге, слідування добропорядній меті - правильному предмету бажання.
Про щастя
Аристотель вважає, що єдино гідною людини метою, яка веде її до блага, до щастя, є вдосконалення особистості. Благо людини полягає в діяльній праці душі й розуму, згідних з доброчесністю. Даремно, продовжує Аристотель, нам радять обмежитися тим, що скінченне й співмірне людині, смертній істоті. Потрібо вимірювати себе мірою безсмертного й божественного, жити, орієнтуючись на найблагороднішу частину нашої душі. Людина щаслива в тій мірі, в якій вона сама цього схоче. Наскілько вона здатна до осягнення буття без пристрасті, настільки вона й щаслива.
Цитати
Бог, по общему мнению, принадлежит к причинам и есть некое начало.
•••
Начало и первое в вещах не подвержено движению ни само по себе, ни привходящим образом, а само вызывает первое - вечное и единое - движение.
•••
У кругового движения нет ни начала, ни конца в нем самом: они находятся вовне.
•••
Природа качественного изменения вещи и возникновения одна и та же.
•••
А не потому ли изменение одной вещи в другую необходимо бывает нескончаемым, что уничтожение одного есть возникновение другого и возникновение одного - уничтожение другого?
•••
Познание души много способствует познанию всякой истины, особенно же познанию природы. Ведь душа есть как бы начало живых существ.
•••
Есть три силы души, главенствующие над поступком и истиной: чувство, ум и воля.
•••
В душе человека существует часть, присущая определенной ступени человеческого развития, но тем не менее часть, не возникающая и не подлежащая гибели. Часть эта - Ум.
•••
Ум приводится в движение предметом мысли.
•••
Приводит в движение всегда предмет стремления, но он есть либо действительное благо, либо благо кажущееся, и причем не всякое, а подлежащее осуществлению.
•••
Мудрец не только знает следствия из принципов, но и обладает истинным знанием самих принципов.
•••
Мудрость создает счастье, потому что, будучи частью добродетели в целом, она делает человека счастливым от обладания добродетелью и от деятельного ее проявления.
•••
Счастье не в том, чтобы знать, из каких вещей оно состоит, а в том, чтобы осуществлять их.
•••
Подобно тому как на олимпийских состязаниях венки получают не самые красивые и сильные, а те, кто участвует в состязании (ибо победители бывают из их числа), так в жизни прекрасного и благого достигают те, кто совершает правильные поступки. И даже сама по себе жизнь доставляет им удовольствие.
•••
В то же время счастье - это нечто общее для многих, ведь благодаря своего рода обучению и усердию оно может принадлежать всем, кто не увечен в добродетели.
•••
Назначение человека выполняется благодаря рассудительности и нравственной добродетели; ведь добродетель делает правильной цель, а рассудительность делает правильными средства для ее достижения.
•••
Настоящий государственный муж тоже, кажется, больше всего старается о добродетели, ибо он хочет делать граждан добродетельными и законопослушными.
•••
Порядочность и порядочный человек - это тот, кто довольствуется меньшим того, на что имеет законное право.
•••
Нравственная добродетель - это устои, которые избираются нами сознательно.
•••
Сознательный выбор - это волящий ум, или же осмысленная воля, а именно такое начало есть человек.
•••
В самом деле, в отношении человека вполне добродетельного есть неплохое имя - нравственная красота.
•••
Дружба людей достойных - это их взаимная любовь друг к другу. Они любят друг друга как вызывающие к себе любовь, а любовь они вызывают тем, что хороши.
•••
Дружба лучших людей опирается на добродетель, дружба большинства - на выгоду, а у людей грубых и заурядных дружба зависит от получаемого наслаждения.
•••
Итак, самая прочная, верная и прекраснейшая дружба - это взаимная любовь людей достойных, в основе которой, естественно, лежат добродетель и благо. Добродетель, на которую опирается такая дружба, неизменна, так что неизменна и сама дружба.
Література:
1.Аристотель, Соч. в 4-х томах, Изд-во "Мысль", М., 1981
2. Аристотель, "Этика", Изд-во АСТ, М., 2002
3.Д. Антисери и Дж. Реале, "Западная философия от истоков до наших дней", Изд-во "Пневма", СПб, 2001
У середу 30 червня на 81 році життя помер видатний філософ України Сергій Борисович Кримський. Сергій Борисович був не лише глибоким і мудрим мислителем, але надзвичайно талановитою і доброю людиною.
