Дмитро Петров
ПОВЕРНЕННЯ ФАРАОНА
Історія відкриття гробниці Тутанхамона
Навіть не дуже уважний читач, що перегортав
30 листопада 1922 року свіжий номер газети “Таймс”, не міг
не звернути увагу на інтригуючі заголовки: “Єгипетський скарб”,
“Важливе відкриття у Фівах”, “Тривалі пошуки увінчалися успіхом”...
У коротких замітках повідомлялося, що “лорд Карнарвон і містер
Говард Картер показали великій кількості присутніх те, що
має бути найцікавішим відкриттям століття в області єгиптології.
Знахідка містила, крім інших предметів, похоронні ритуальні
предмети єгипетського царя Тутанхамона, одного з царів-єретиків
XVIII династії, який відновив культ Амона...”
Повідомлення “Таймс”, підхоплене світовою пресою, стосувалося
події, що стала однією з найзначних в історії світової археології,
справжньою сенсацією двадцятого століття, — відкриття гробниці
Тутанхамона.
...26 листопада 1922 року англійський археолог Говард Картер
стояв перед стіною, що перегородила знайдений ним у скелі
коридор. Він пробив невеликий отвір у лівій верхній частині
замурованого проходу, просунув туди свічу і заглянув усередину.
Поступово очі його звикли до сутінків, і деталі кімнати повільно
з‘явилися з темряви.
Він побачив дивні фігури звірів, статуї та золото. Усюди мерехтіло
золото. Переможний вигук завмер у Картера на вустах. Він мовчав.
Для тих, хто стояв в очікуванні поруч із ним, ці хвилини здалися
вічністю. “Ви що-небудь бачите?” — запитав його Карнарвон,
не в змозі більше терпіти невідомість. “О так, дивовижні речі”,
— єдине, що міг відповісти археолог своєму другові.
Так Картер описав у своїй книзі великий момент зустрічі Минулого,
Сьогодення і Майбутнього.
Можна уявити ті почуття благоговіння і хвилювання,
яке відчував учений, що потрапив у приміщення, багато століть
тому замкнене й запечатане благочестивими руками. В такі миті
уявлення про час як про фактор людського життя втрачають усякий
сенс. Скільки сторіч пронеслося з того часу, як людина востаннє
ступала по цих плитах, але все навколо нагадувало про немов
би тільки що завмерле життя. Цим повітрям дихали ті, хто ніс
фараона до місця його останнього відпочинку. Все це могло
бути ще вчора. Час зник...
За всю історію археологічних розкопок нікому ще не вдавалося
побачити щось прекрасніше, ніж те, що вирвало з темряви світло
свічі Картера — перший промінь світла, що прорізав тритисячолітній
морок.
Уперше після тривалих розкопок у Долині Царів — ущелина на
лівому березі Нілу — була знайдена практично незаймана гробниця,
що й на сьогодні залишається загадкою.
* * *
Щоб спробувати оцінити справжнє значення
відкриття гробниці Тутанхамона для людини XX століття, потрібно
хоча б коротенько відновити в пам'яті повну бурхливих подій
історію Єгипту часів правління останніх фараонів XVIII династії
(1584-1342 рр. до н.е.).
Засновник XVIII династії правитель Фів фараон Яхмос I переможно
завершив справу своїх попередників і близько 1560 р. до н.е.
остаточно вигнав із Єгипту азіатські племена гіксосів, що
поневолювали долину Нілу майже півтора століття. Знову об'єднавши
країну, Яхмос поклав початок новому періоду в історії Єгипту,
так званій ері Нового царства.
Спадкоємці Яхмоса, особливо Тутмос I і його онук Тутмос III
гідно продовжили розпочату ним справу, і в роки правління
фараона Аменхотепа III (1455-1424 рр. до н.е.), правнука Тутмоса
III, Єгипет досяг такої могутності, яким не володів ні до,
ні після цього.
Влада фараона була священною, оскільки була втіленням Божественного
Закону. По суті, влада належала Богу-творцю. Цар виконував
на землі його волю і був лише провідником Божественної сутності.
Для розуміння того, що відбувалося в Єгипті під час царювання
Тутанхамона, дуже важливим є дивний, смутний період правління
Аменхотепа IV, більше відомого як Ехнатон (1364-1347 р. до
н.е.). У ці сімнадцять років відбувся розрив у плавному плині
історичного розвитку Єгипту.
Сімнадцять років великих потрясінь. Сімнадцять років релігійної
революції. Сімнадцять років страждань і дивовижних одкровень.
Особистість Ехнатона спірна й загадкова.
Про нього існують найрізноманітніші думки, часто полярні.
Одні вважають його зразком ідеального правителя, чоловіка,
батька. Інші стверджують, що в історії Єгипту не було більш
талановитого і яскравого поета, ніж Ехнатон. Його називають
проповідником, художником, вченим і філософом, так і не зрозумілим
до цих пір. І відразу ж, у противагу цим характеристикам,
задаються питання: а чи не був Ехнатон рабом якоїсь фізичної
вади чи просто душевнохворим?
Письмових джерел часів царювання Ехнатона не так багато, тому
багато рис цієї неспокійної епохи усе ще залишаються неясними.
Однак деякі відомості дійшли до нас. Спробуємо коротко пояснити,
у чому ж суть безприкладного перевороту Ехнатона.
Єгипетська традиція своїми коріннями сягає у далеке минуле
людства і нараховує не одне тисячоліття. Відповідно до неї,
у Єгипті завжди царювали боги — великі верховні невидимі істоти,
що виявляли свою волю на землі через посередників — фараонів
і колегії жерців.
Найдавніша з них — колегія Амона існувала у Фівах. Упродовж
багатьох тисячоліть Амон-Ра був головним богом Єгипту. Він
являв собою велике таїнство й уособлював Сонце — владику всіх
людей і всього сущого. Амон — душа Сонця, проявляючись крізь
зовнішнє фізичне тіло — Ра, надихав і давав сили всій Сонячній
системі.
У єгипетському пантеоні практично не було зображень Амона-Ра.
Присутність бога позначали його слідами на стінах храмів і
дорогах, що вели до святинь. Амон — таємниче, невидиме божество,
великий дух, безмежний, невідомий і невловимий.
Жерці Амона-Ра працювали в так званих Будинках Життя, що існували
завжди поруч із храмами й пірамідами Єгипту. Кожний Будинок
Життя присвячувався якомусь божеству і був одночасно університетом,
школою, де учням передавалися знання про всесвіт, природу,
людину, й центром релігійних культів, де зберігалися священні
символи, “двері, що ведуть до Божества”. Колегії жерців мали
великі повноваження і нерідко вирішували долю Єгипту. Вирішували
по праву, тому що саме вони володіли тисячолітніми знаннями
й традиціями.
Ехнатон ні з ким не збирався ділитися владою. Він вирішив,
що йому варто відновити природний порядок речей і довести,
що фараон — єдиний володар Єгипту. Ехнатон виступив проти
культу Амона-Ра, проти таїнств, таємного й найдавнішого інституту
Містерій. Розчиняються ворота храмів, святині й символи, відкриті
для всіх, профанізуються. Створюється новий культ — культ
видимого, проявленого божества Атона, бога сонячного диска.
Ця підміна релігії стала найбільшим і найстрашнішим діянням
Ехнатона.
Фараон змінює ім'я. Відмовившись від даного йому при народженні
імені Аменхотеп, до складу якого входить ім'я Амона, він називає
себе Ехнатоном, тобто “корисним Атону” чи, що імовірніше,
“діючим духом Атона”. Відтепер владу царя оберігає бог Атон.
Змінюється релігія, а разом із нею і доля Єгипту.
Ехнатон прагнув цілком порвати з традиційними релігійними
уявленнями, звичаями й мистецтвом, відмовитися від міфології,
колишніх морально-етичних норм і навіть традиційних уявлень
про потойбічне життя. Заупокійний культ продовжував існувати
і при Ехнатоні, але він утратив свій споконвічний зміст і
перетворився просто в обрядовість.
Для Ехнатона Фіви стають важким тягарем, який він бажає скинути.
Він приймає рішення заснувати нове місто на честь Атона. Новий
державний бог повинен перебувати в абсолютно чистому місці.
Фараон дає йому помешкання — місто Ахетатон, тобто “Обрій
Атона”.
Місто Атона побудували дуже швидко, що пояснюється інколи
посередньою якістю споруд. Серце міста — великий храм Атона.
Величезний будинок для нового божества не був схожий на всі
інші храми Єгипту. Тут не було таємничих залів, де ховалися
святині, все було напоказ. Великий вівтар Атона розташовувався
під відкритим небом. Але це було ще не все. Скасовуються культи
інших богів, вони оголошуються єретичними, з картушів вирізують
їхні імена, що для єгипетського менталітету рівнозначно їхньому
знищенню.
Зовнішня політика Ехнатона була згубною.
У цей час на кордонах стало неспокійно, сусідні народи шукали
можливість завоювати Єгипет.
Перші фараони XVIII династії розуміли, що миролюбність приведе
країну до загибелі. А Ехнатон воліє обмінюватися із сусідами
подарунками. Фараон бездіє. І Атон стає для Єгипту символом
ослаблення держави. Бог, якого вибрав Ехнатон, відняв у народу
мужність і зрадив військове покликання великих фараонів XVIII
династії. Під час царювання Ехнатона розвалилась велика єгипетська
імперія.
Кінець царювання Ехнатона до цих пір є таємницею. На цю тему
існує безліч теорій. Можливо, цар, впавши в апатію, був не
в змозі контролювати події чи впав у божевілля, відмовляючись
розуміти всю серйозність стану держави.
Про смерть фараона нічого не відомо. За деякими відомостями,
він не був похований у величезній сімейній усипальниці, його
тіло розтерзали й кинули собакам. Ахетатон був покинутий людьми
й занурився в безмовність пустелі.
В кінці згубного царювання Ехнатона Єгипет перебуває в занепаді.
Усюди панує зло. Від південних до північних меж, від Елефантини
до боліт дельти Нілу храми богів стоять в спустошенні. Святилища
покинуті, від них залишилися лише руїни. Каплиці поросли травою.
Традиційного богослужіння немає. Боги залишили Єгипет. В цей
момент Тутанхамон сходить на трон.
Царевич Тутанхатон жив при дворі в Ахетатоні. У 1347 р. до
н.е., в дев'ятирічному віці він став фараоном. Значення його
імені точно не відоме: “Атон, що дає життя”, “Живий зразок
Атона” чи “Сильне життя Атона”.
Вінчання на царство відбулося у Фівах.
Поступово Тутанхатон перетворюється в Тутанхамона — як і Ехнатон,
він змінює ім'я. Перед молодим царем лежить найважче завдання
— повернути свою державу на істинний шлях.
Тутанхамон і його сподвижники — полководець Хоремхеб, радник
Ейе сповнені рішучості підняти з руїн храми й пам'ятники,
зробити все, щоб Єгипет знову став “улюбленим сином богів”.
У всі кінці держави відправляються групи майстрів, каменярів
і скульпторів. Зводяться статуї на честь богів. У містах розцвітає
життя.
Уроки генерала Хоремхеба, що був Посвяченим у таємні знання
єгипетських жерців, і понад усе поважав правду та справедливість,
дуже знадобились Тутанхамону. Відновлюються кордони країни,
Єгипет повертає свій вплив.
Юному фараону пророкували блискуче майбутнє. Але боги розсудили
інакше. Вісімнадцятирічний Тутанхамон помирає.
За 70 днів жалоби спішно й таємно створюється усипальниця
для царя.
...Історія відкриття гробниці Тутанхамона — це диво, казка,
легенда, що ожила. День, коли відчинилися двері усипальниці,
— великий день не тільки для єгиптологів і людей науки. Це
одкровення для всього людства, пов'язане з поверненням Єгипту
із забуття.
Для виконання цієї місії Доля звела разом двох незвичайних
людей, абсолютно протилежних за натурою й характером, але
таких, що прекрасно доповнювали один одного.
Лорд Карнарвон — англійський аристократ,
спадкоємець величезного багатства, справжній джентльмен і
мандрівник, що звершив кругосвітнє плавання, спортсмен і колекціонер
творів мистецтва, реаліст у вчинках і романтик у почуттях,
шукач пригод і непоправний мрійник. Пристрасть до автомобільного
спорту приводить до корінного перелому в його житті: він попадає
в катастрофу, наслідком якої стає враження дихальних шляхів;
приступи ядухи роблять для нього неможливим перебування в
Англії взимку. Так у 1903 р. він уперше попадає до Єгипту.
Карнарвон закохується в Єгипет, починає вивчати історію й
культуру давньої цивілізації. Уже в 1906 р. він починає самостійні
розкопки, але дуже швидко розуміє, що його сил, знань і досвіду
недостатньо. Він просить у директора Каїрського музею знаменитого
професора Масперо допомоги, й той рекомендує йому Говарда
Картера.
Картер був прекрасним дослідником і вченим, скурпульозним
до педантизму, справжнім практиком і при цьому дуже сміливою
й мужньою людиною. Нерідко йому зі зброєю в руках доводилося
відбивати напади банд шукачів скарбів, і з цих сутичок учений-воїн
завжди виходив переможцем.
Карнарвон і Картер почали спільні роботи в 1916 році. Вже
тоді вони вирішили, що повинні знайти саме цю гробницю — гробницю
фараона Тутанхамона. Це здавалося явною утопією, адже Долина
Царів була буквально перерита вздовж і впоперек. Увесь вчений
світ рішуче схилявся до думки, що час великих відкриттів у
Долині Царів минув.
Потрібно було вперто вірити й мріяти, щоб усупереч здоровому
глузду взятися за таке важке завдання. Історія відкриття показує,
як Доля веде великих людей до перемоги. Картер і Карнарвон
проводили розкопки впродовж шести років. Із самого початку
їм удалося натрапити на те місце, де і було згодом зроблене
відкриття.
По іронії долі дослідники, знаходячись у двох кроках від мети
і, розкопавши буквально все, не зачепили тільки невеликого
трикутника, на якому стояли хатини древніх будівельників гробниці.
Життя немов би перевіряло їхню віру та терпіння.
Після чотирьох років безуспішних розкопок вони відправляються
в інше місце, але і там за два роки не знаходять нічого цінного.
Після довгих коливань Карнарвон і Картер вирішують присвятити
Долині Царів ще одну, останню зиму.
І от вони повертаються туди, де
починали роботу, на те місце, де знаходилися халупи робітників
і купи каміння. Перші ж удари кирки відкрили вхід до гробниці
Тутанхамона.
На той час, коли відбулася ця щаслива подія, Карнарвона не
було в Єгипті. Утомлений від низки невдач, він виїхав до Лондона.
Усього дванадцять сходинок відокремлювало Говарда Картера
від дверей з печатками царського некрополя, за якими його
чекали незліченні багатства і найбільші відкриття.
Важко не захоплюватися сильною волею та шляхетністю вченого,
що, всупереч усім спокусам, засипає розкоп і нескінченних
три тижні чекає повернення свого друга, щоб розділити з ним
радість перемоги.
25 листопада 1922 року праця цих двох чудових людей увінчалася
безприкладним відкриттям.
* * *
Історія любить парадокси. Тутанхамон — для
єгиптологів найневідоміший і незначний фараон у всій єгипетській
історії — завдяки відкриттю гробниці зустрівся зі своєю долею.
Майже через три тисячоліття після смерті йому судилося стати
одним із світочів культури людства.
Тутанхамон повернувся до людей у XX столітті — у матеріалістичний
світ, який роздирають війни і протиріччя, повний страждання,
болю й сліз. Повернувся для того, щоб нагадати про цінності,
що не можуть зникнути, про Вічне й Справжнє. Тутанхамон через
століття проніс звістку про справжню реальність, про життя
й смерть, про таємницю буття і ще про щось, що вище всяких
слів.
Гробниця Тутанхамона і те, що з нею пов'язане, — це цілий
світ. Вона вміщує дуже багато скарбів, але не це головне,
були усипальниці набагато розкішніші й багатші. У гробниці
Тутанхамона по зернинах зібрані всі елементи, що розповідають
майбутнім поколінням про таємничу історію незвичайної цивілізації.
Багато фактів свідчать на користь того, що ця гробниця мала
особливу мету: в епоху, коли Єгипет і його народ буде відірваний
від своїх коренів, від традиції, вона повинна була стати свого
роду зерном для нових часів, щоб люди могли довідатися про
таємниче, про існування Таїнств.
Єгиптяни знали, що не буває мертвих храмів,
гробниць, предметів, що все у природі живе. Річ може бути
Символом, місцем перебування невидимої істоти, що через неї
передає людям своє благословення й силу. Такі речі не зникають.
Вони можуть сховатися на якийсь час, навіть на сотні й тисячі
років, у чеканні тієї миті, коли прийдуть люди, для яких вони
призначені, котрі повинні будуть дати цим живим речам можливість
знову виявляти свою суть.
Усипальниця юного царя дала дослідникам багато відомостей
з історії Єгипту, чисельні скарби мистецтва, унікальні предмети.
Але найважливіше те, що гробниця Тутанхамона є неоціненним
свідченням уявлень єгиптян про буття, про життя й смерть,
посланцем традиційної філософії давньої цивілізації.
Для єгиптян не існувало смерті. Вони розглядали її як перехід
в інший вимір, що не дуже відрізняється від сну, коли душа
просто залишає тіло і продовжує подорожувати, але вже не по
земних, а по небесних шляхах. Вона шукає свої витоки, прагне
додому, до своєї зірки, до Амону, до Вічного Сокровенного
Світла, туди, де живуть справжні знання і мудрість, де можлива
зустріч з улюбленими істотами, що супроводжують її у небесній
країні. Життя розглядалося лише як підготовка до смерті.
Подорож душі, скованої обмеженнями матеріального
тіла чи вільної від них, і на небі і на землі, повинна була
відбуватися свідомо, з відкритими очима й серцем. Найстрашніше,
що відбувається на землі, це втрата пам’яті, забуття про подорож,
про витоки, про дім, про вічне й прекрасне. Цей сон єгиптяни
вважали справжньою смертю, смертю душі.
Найважчий і найнебезпечніший час для душі — період після смерті,
коли вона начебто залишена наодинці із собою. Після смерті
душа проходить через іспити та пастки, де перевіряються її
хороші вчинки, зроблені за прожите життя. Вона зустрічається
з руйнівними силами, демонами ночі, яких знову повинна перемогти,
зібравши всю надбану силу, мудрість, досвід і чесноту. Небесна
батьківщина, як і все в цьому житті, не знаходиться просто,
вона завойовується, її потрібно заслужити.
У Древньому Єгипті дуже важливими для душі вважалися перші
сім тижнів після смерті (у тижні було 10 днів) — цей період
був пов'язаний з астрономічним циклом зірки Сиріус, що для
єгиптян символізувала Сокровенне Світло, Благодать. Сиріус
— око сузір'я Пса, серце Галактики, зірка, що нагадує душі
під час життя і після смерті про мету подорожі.
Сімдесят днів у році Сиріус не видимий на нічному небі. Тому
цей період такий важкий для душі: вона не бачить мети, втрачає
на якийсь час світло зірки-заступниці. Серце може забути,
заради чого воно подорожує.
Єгиптяни будували гробниці для того, щоб допомогти душі знайти
силу для іспитів, знайти зірку-дороговказ, вирватися з в‘язниці
плоті і повернутися додому.
Гробниця Тутанхамона — єдина, яка дійшла до наших днів у незайманому
вигляді усипальниця царя, де ці уявлення древніх відображені
найбільш повно. На жаль, рамки статті не дозволяють докладно
розглянути найбагатшу символіку гробниці, розкрити сутність
загадкового ритуалу муміфікації. Про це мова йтиме далі.
За всі двісті років існування археології як науки жодне відкриття
не мало такої популярності, як знахідка усипальниці юного
фараона.
* * *
У кожного справжнього відкриття є і зворотна
сторона, пов'язана з легендами, що народжуються в ході дослідження.
Гробниця Тутанхамона — не виняток. Знахідка породила дуже
багато питань, загадок і сенсацій; справедливо було б сказати,
що вони виникали не на порожньому місці. Одна з них — так
зване “прокляття фараона”, пов'язане з таємничою смертю майже
двадцяти чоловік, що брали участь у свій час у розкопках.
Розмови про “прокляття фараона” почалися відразу після смерті
лорда Карнарвона. Він помер 5 квітня 1923 року від укусу москіта
після марної тритижневої боротьби з хворобою, так і не побачивши
мумії й саркофага царя. В годину його смерті в Каїрі відбулася
незрозуміла аварія електромережі. У наступні місяці вмерли
зведений брат лорда, його доглядальниця, лікар, що робив рентген
мумії, американський мільярдер, що відвідав гробницю, а також
деякі інші вчені і прості відвідувачі. До 1930 року з числа
безпосередніх учасників розкопок живим залишився тільки Говард
Картер.
Це далеко не єдина загадка гробниці. Можна сміливо сказати,
що до цього часу не вдалося цілком оцінити, зрозуміти, осмислити
значення знахідки англійських археологів. Можна тільки здогадуватись,
скільки подібних чудес ще заховані від світу. Єгипет зберігає
свої таємниці в очікуванні тих часів, коли людство буде готове
прийняти звістку, привіт із далекого минулого, що часто виявляється
ближчим за сьогодення.
* * *
...У гробниці, в кімнаті, названій скарбницею,
був знайдений контейнер, що зображує бога Осіріса. В ньому
був пісок Нілу, засіяний зерном. Це “Осіріс, що проростає”.
Зерно проростає, виходить із “тіла Осіріса”, і зі смерті народжується
життя. Це ще одне послання Тутанхамона. Ніхто й ніщо не вмирає.
Усе міняється, все трансформується. Життя й смерть — два боки
одного Життя.
Тутанхамон повернувся до нас, перейшовши з одного світу в
інший, пронісши через століття світло та славу Єгипту. Його
юне обличчя спокійне, дуже красиве й безтурботне. На ньому
лежить відбиток знання, мудрості й істини. Він посміхається.
Пройшло більше трьох тисяч років, і він радий, що Зустріч
відбулася. Хто кого чекав? Він знає, що не могло бути інакше.
І в цьому — єдина правда.
назад
• заголовок
• вперед
на головну |
