Бадж Е.А. Уолліс.
Озирис, бог суду, воскресіння, безсмертя, єлісейські поля
і т.д.
Фрагмент
На всіх малюнках, у погребальних текстах
що дійшли до нас, бог Озирис зображується з муміфікованим,
оповитим тканиною тілом, з білою короною на голові та символами
царської влади в руках; однак на тих малюнках, які уособлювали
небіжчика, Озирис убраний в традиційне для того часу вбрання
для урочистих випадків, а в Залі Суду та інших місцях Раю
він виглядає так, як виглядав в своєму земному житті. Є всі
підстави вважати, що люди додинастичної доби вірили, що померлі
відроджуються до життя у тих самих тілах, якими вони володіли
на землі, тобто вірили в матеріальне воскресіння, і немає
жодних сумнівів, що поховальні підношення, які вони залишали
в могилах і гробницях, мали слугувати небіжчикам їжею в загробному
світі на весь час пристосування останніх до нових умов. В
пізніші епохи, незважаючи на збереження традиційних підношень,
найбільш освічені єгиптяни відмовились від віри у матеріальне
воскресіння, і в текстах як ранніх, так й пізніх періодів
єгипетської історії недвозначно проголошується, що матеріальна
частина людини залишається на землі, тоді як його духовна
частина знаходить спокій в Раю. Так, наприклад, у тексті V
династії ми читаємо: “Ра одержує тебе душею на небі, тілом
на землі”; в творі VI династії до небіжчика звертаються зі
словами: “Суть твоя на небесах, тіло твоє в землі”; й, нарешті,
в тексті доби Птолемеїв померлим кажуть: “Душа твоя пробуває
на небесах перед Ра, твій двійник отримує від богів все необхідне,
твоє духовне тіло перебуває у славі серед духів вогню, а твоє
матеріальне тіло у підземному світі (тобто в могилі)”. Всі
наявні на сьогодні історичні свідчення показують, що єгиптяни
династичної доби муміфікували тіла померлих, бо вірили, що
в матеріальному тілі росте й розвивається духовне тіло. Згідно
з одним з древніх вірувань, голову Озириса було поховано в
Абідосі. Відомо також, що багато єгипетських міст претендували
також на те, щоб вважатися містом поховання кінцівок та тіла
Озириса, а одна традиція стверджувала, що все тіло бога цілком
спочиває в Анну, або Геліополісі. Як видно з древніх текстів,
єгиптяни вірили, що, якщо належним чином призначені жерці
прочитають над тілом померлого приписані книгами молитви й
здійснять, дотримуючись правил, всі необхідні ритуали, воно
обдаровується здатністю розвинути всередині себе духовне тіло,
що називається саху, яке може піднестися на небеса й пробувати
там разом з богами. Саху мало форму того тіла, з якого воно
народилося, і було безсмертне, в ньому жила душа людини. В
єгипетському раю бог Озирис також мав саху, й у Главі СХХХ
Книги Мертвих (рядок 36) проголошується, що небіжчик Ну отримав
саху від бога; інакше кажучи, Озирис винагороджував благословенних
небіжчиків, даруючи їм свою духовну форму; в іншому місці
книги померлий каже: “І ось істинно я сказав тобі, о, Озирисе,
я є саху бога”, тобто Озириса. Доказом того, що душа пробувала
в саху, є уривок з Глави LXXXIX, в якій небіжчик звертається
до “богів, котрі дають душам увійти в їх саху”, а чітку відмінність
між духовним та матеріальним тілами найкраще демонструє наступна
молитва, яка завершує вищезгадану Главу: “Тож нехай душа Озириса
Ані, переможного, постане перед богами й буде, як і ви, переможною
у східній частині неба, щоб попрямувати туди, де він (тобто
“човен мільйонів років”) був вчора, [і нехай душа моя надбає]
спокій, спокій у царстві Аментет. Хай побачить вона своє матеріальне
тіло, і нехай упокоїться вона в тілі духовному; і нехай її
тіло ніколи не загине й не перетвориться на порох”. А тепер
залишається лише стисло перерахувати складові частини людини
у фізичному, ментальному та духовному планах.
1. Фізичне тіло, що називається кхат  ,
тобто те тіло, яке підлягає розкладу й може бути збережене
тільки за допомогою муміфікації.
2. Ка  ,
- слово, що, за спільної згоди вчених, перекладається як “двійник”;
коптський еквівалент цього слова виглядає як κω,
і його в більшості випадків можна досить точно перекласти
одним зі значень слова ειδωλον.
Ка являв собою певну абстрактну індивідуальність або особистість,
що мала зовнішність та якості людини, якій вона належала,
і хоч зазвичай Ка жив у гробниці разом з тілом, він міг за
бажанням виходити з неї; Ка не залежав від людини, міг вільно
пересуватися й жити в будь-якій її оболонці. Вважалось, що
Ка потребує їжі та пиття, тому звичайно єгиптяни ретельно
слідкували за тим, щоб в гробницях завжди було досить підношень,
аби Ка тих людей, що поховані, не довелось полишати гробниці,
вештатись по поверхні й поїдати покидьки, запиваючи їх брудною
водою.
3. Ба  ,
або душа серця, певним чином пов‘язана з Ка, в якому чи з
яким вона, за уявленнями древніх, пробувала в гробниці й ділила
погребальні підношення, хоча в багатьох текстах указується
на те, що вона жила з Ра або Озирисом на небесах. Ба, вочевидь,
приписувалась здатність вільно переходити з матеріальної форми
в духовну й назад, причому в першому стані вона зображувалась
соколом з головою людини; на папірусі Небкета (Nebqet) в Парижі
(ред. Довер‘є й Пієрре, таб. №3 – Deveria та Pierrot) ми бачимо,
як вона у подобі сокола летить до могили, несучи своєму муміфікованому
тілу повітря та їжу. Душа могла навідувати тіло, коли їй було
завгодно.
4. Аб  ,
або серце, було тісно пов‘язане з душею й вважалося джерелом
як тваринного життя, так і добра та зла в людині. Збереженню
серця людини надавалося величезне значення, адже це єдина
частина тіла, що під час Суду піддається спеціальній перевірці;
тут, однак, серце розглядається як центр духовного життя людини
та її мислення, а також як орган, в якому проявляються її
вади та чесноти, й воно уособлювало все, що для нас сьогодні
означає слово “совість”. Необхідність збереження матеріального
серця важко переоцінити, не дивно, що чотири Глави Книги Мертвих
(XXVII – XXX) присвячені тому, як завадити “викрадачам сердець”
загробного світу вкрасти чи відібрати у людини серце. Самою
популярною з цих Глав була Глава ХХХ, текст якої зустрічаємо
на безлічі амулетів з зеленого базальту, датованих починаючи
з періоду ХІІ династії й закінчуючи римською добою. Один такий
амулет, що охороняє серце, виготовлений у вигляді жука – скарабея,
разом з начертаною на ньому Главою пов‘язується в папірусі
Ну зі змістом однієї з версій Глави LXIV, про яку говориться,
що вона відноситься ще до часів Менкау-Ра, царя IV династії.
5. Кхаїбіт  ,
або тінь, була тісно пов‘язана з ба, або душею, й, безперечно,
вважалася невід‘ємною частиною людини; як і ка, вона, певно,
харчувалась підношеннями, залишеними в гробниці тієї людини,
якій вона належала. Подібно до ка, вона існувала окремо від
тіла й могла вільно пересуватися куди їй забажається. Ми знаходимо,
що ще за часів царя Унаса душі, духи й тіні згадувалися разом,
а в Главі ХСІІ Книги Мертвих у вуста небіжчика вкладаються
такі слова: ”О, не тримай в полоні мою душу й не стережи мою
тінь, а відпусти їх, і нехай вони побачать Великого Бога в
усипальниці в день суду над душами, і нехай вони повторюють
слова Озириса, хороми якого приховані від тих, хто охороняє
його члени, і хто стереже духів, і хто тримає у полоні тіні
мертвих, що затівають проти мене зло”.
6. Кху  ,
або душа духу, часто згадується, коли мова йде про ба чи про
душу серця; напевно, вона вважалась ефірною істотою, тобто,
за суттю, тією самою ДУШЕЮ, яка не може померти ні за яких
обставин; кху пробувала в саху, або духовному тілі людини.
7. Секхем  ,
або сила, котру ми можемо розглядати як безтілесне втілення
життєвої енергії людини; секхем пробувала в раю серед кху
й духів; в текстах вона згадується разом з душею та духом.
8. Рен  ,
або ім‘я, заради збереження якого єгиптяни вживали надзвичайні
запобіжні заходи, бо, згідно з поширеним в ті часи віруванням,
якщо людині не вдавалося зберегти ім‘я, вона переставала існувати.
Вже за часів царя Пепі ім‘я вважалося найважливішою складовою
людини, а в цитованому нижче уривку воно за значимістю стоїть
на одному рівні з Ка: “Залізна стеля раю розверзнеться перед
Пепі, й він проходить крізь неї, убраний у шкіру леопарда,
з жезлом та канчуком в руці; він зберіг свою плоть, він щасливий
зі своїм ім‘ям, і він живе зі своїм двійником”. Вже в текстах
Пірамід1 ми зустрічаємо прохання небіжчика дозволити його
імені “рости” й “давати паростки” та існувати довічно поряд
з іменами Тема, Шу, Себа й інших богів, причому ця молитва,
написана ще при Пепі ІІІ за часів VI династії, була, щоправда,
з деякими змінами, поширена навіть в Єгипті середньовічної
доби. Збереження імен батьків було священним обов‘язком кожного
благочестивого сина, і кожне, навіть найменше підношення,
що залишалось у могилі людини, за умови, що воно було пов‘язано
зі згадуванням імені небіжчика, допомагало підтримувати існування
власника цього імені2.
9. Саху  ,
або духовне тіло, яке слугувало оселею душі. Воно розвивалося
з матеріального тіла за допомогою молитов або ритуалів, які
виконувались біля могили чи в якомусь іншому місці належним
чином призначеними та бездоганно знаючими свою справу жерцями,
було вічним і не піддавалося розкладанню. Всі ментальні та
духовні атрибути фізичного тіла об‘єднувались в ньому в нові
сили зовсім іншого роду.
Навряд чи є підстави сумніватися в тому, що вірування, що
стосувались існування всіх цих частин духовного та матеріального
тіл, виникли не одночасно, і що вони, імовірно, представляють
декілька різних стадій інтелектуального розвитку древніх єгиптян;
походження та розвиток цих вірувань сьогодні прослідкувати
неможливо, до того ж протиріччя, що зустрічаються в текстах,
доводять, що самі єгиптяни не завжди чітко уявляли собі функції
кожної з описаних вище складових людини.
Суд над померлими відбувався в Залі Суду Озириса, точне розташування
якого невідоме; Суддею був сам Озирис, якому допомагали боги,
що складали його паут, або раду. Суд над кожним з небіжчиків,
певно, відбувався невдовзі по його смерті; ті, кого суд визнавав
винними, одразу ж віддавалися для поїдання Пожирателю Мертвих
й припиняли існування; ті ж, за ким суд не знаходив ніякої
вини, вступали до царства Озириса, де набували вічного життя
та щастя. Немає жодних підстав вважати, що єгиптяни вірили
у загальне воскресіння чи тривале покарання. Померлий, серце
чи совість якого не викликало ніяких нарікань, оголошувався
“маа кхеру”  ,
причому в папірусах ці слова завжди йшли слідом за ім‘ям людини,
якої вони стосувалися. Зазвичай їх перекладають як “переможний”,
“радісний”, “disant la verite”, “veridique”, “justipie”, “vainquerer”,
waltend des Wortes”, “machtig cler Rede”, “vrai de voix”,
“juste de voix” й т. ін., але їх істинне значення, вочевидь,
передається фразою “той, чиє слово істинне й вірне”, тобто
той, чиє слово визнане таким богами, до яких воно було звернене,
і як наслідок будь-який наказ людини, проголошений в Залі
Суду маа кхеру, негайно виконувався тими істотами чи предметами,
котрим він був адресований. Так, перед людиною, яка володіла
“вірним словом”, відчинялися двері всіх зал загробного світу,
й істоти, що керували цими залами, ставали її слугами; вона
могла ходити, куди їй спаде на думку й робити все, що вона
забажає, вона ставала рівною богам. Чудовою ілюстрацією понять,
що передавалися словами “маа кхеру”, слугує наступний уривок
з текста Пепі І (рядок 171 й далі): “Тож увійди в зелені води
озера Кха й наповни водою Поля Аару, нехай Пепі вирушить у
плавання в східну половину неба до того місця, де народжуються
боги, і де Пепі теж зможе бути народжений, як Кхеру-Кхуті,
бо Пепі є маа кхеру, і сам Пепі, і його ка вітають [богів].
І вони кличуть Пепі й приводять йому цих чотирьох [богів],
які пробираються крізь волосся Гора й стоять зі скіпетрами
в східній половині неба; і вони оголошують Ра прегарне ім‘я
Пепі, звеличують прегарне ім‘я Пепі перед Нехебкау, бо Пепі
є маа кхеру, і Пепі вітає, і його ка вітає [богів]. Сестра
Пепі – Сотіс, а птах Пепі – ранкова зірка, і ось він живе
під небесною банею перед Ра. Пепі є маа кхеру, і він вітає,
і його ка вітає [богів].
Примітка
[1] Уривок
говорить: "Вітаю вас, о, Великі Боги Анну; молю вас,
даруйте Пені Нефер-ка-Ра процвітання, й нехай процвітає його
піраміда, його споруда довіку, як процвітає ім'я Тему, Правителя
Великого Сонма Богів. Якщо процвітає ім'я Шу, володаря верхнього
святилища в Анну, то Пені Нефер-ка-Ра процвітатиме, і ця його
піраміда, його вічна споруда процвітатиме. Якщо непохитне
ім'я Тефнут, пані нижнього святилища Атшу, то непохитним буде
й ім'я Нефер-ка-Ра, і вічно непохитною буде піраміда його.
Якщо процвітає ім'я Себа душі землі (?), то й ім'я Пепі Нефер-ка-Ра
процвітатиме, й ця його піраміда процвітатиме вічно, і його
вічна споруда процвітатиме вічно. Якщо ім'я Озириса процвітає
в номі Тіні (Teni), то ім'я цього Нефер-ка-Ра процвітатиме,
і ця його піраміда процвітатиме, і ця його споруда процвітатиме
вічно. Якщо процвітає ім'я Озириса Правителя Амепті, то й
ім'я цього Нефер-ка-Ра процвітатиме, і ця його піраміда процвітатиме,
і ця його споруда процвітатиме вічно. Якщо процвітає ім'я
Сета в Нубті (Омбосі), то й ім'я Пепі Нефер-ка-Ра процвітатиме,
і ця його піраміда процвітатиме, і ця його споруда процвітатиме
вічно. Якщо процвітає ім'я Гора (Horus) із Бехутета (Behutet),
то й ім'я Пепі Нефер-ка-Ра процвітатиме, і ця його піраміда
процвітатиме, і ця його споруда процвітатиме вічно. Якщо ім'я
Ра процвітає на горизонті, то й ім'я цього Нефер-ка-Ра процвітатиме,
і ця його споруда процвітатиме вічно. Якщо непохитне ім'я
Кхент-Мерті в Секхемі, то й ім'я Нефер-ка-Ра процвітатиме,
і ця його споруда процвітатиме вічно. Якщо процвітає ім'я
Уатчит, що живе в Тепі (Тер), то й ім'я Нефер-ка-Ра процвітатиме,
і ця його споруда процвітатиме вічно".
[2] Суть цієї ідеї дуже точно виражена в тексті Пепі І (рядок
20).
"Ім'я твоє житиме на землі; ім'я твоє вічно існуватиме;
смерть тебе ніколи не наздожене, і життя твоє ніколи не скінчиться".
назад
• заголовок
• вперед
на головну |
