Проблема художнього простору-часу в творах Х. Л. Боргеса та Х. Кортасара як представників літератури &#171,міфологічного реалізму&#187,

О. М. Герасименко, Київський національний університету ім. Тараса Шевченка

1. Для цих двох письменників характерне саме міфологічне ставлення до цих двох понять &#151, поняття простору та поняття часу. Але, сприймаючи їх як цілісні, вони привносять у розуміння деякі особливості. Наприклад, для Кортасара характерним є саме просторове сприйняття часу: він є об’ємним, і отже в ньому можна рухатись не тільки вздовж напрямку руху. Подібне відбувається зі структурою часу і в творах Боргеса &#151, час має об’єм, є багатомірним. Проте він не містить в собі плинності, протяжності. Час перестає бути відокремленим від простору, він поєднується з ним.

2. Для літературного твору, що написаний у європейській традиції, час та простір є лінійними і для героя твору завжди існує минуле, сучасне та майбутнє. Течія часу є непереборною, тобто є тим стрижнем, довкола якого будуються внутрішні взаємовідносини сюжетних ліній. І цей стрижень завжди має логічний початок та завершення. Для літератури магічного реалізму час не є лінійним, тож і не є стрижнем твору. Він, скоріше, окреслює площину для розвитку сюжетних взаємозв’язків. А для цього він повинен нести в собі риси міфу: бути повторюваним, циклічним. Таке розуміння часу обумовлює своєрідність простору літературного твору. Як і час, він набуває рис нерозривності, тобто сприймається цілісним, взаємопов’язаним.

3. Простір у літературі магічного реалізму &#151, це перш за все текст, що виступає як образ цілісного світу. Простір, що зашифрований у тексті, як на карті. Але текст може стати літературою (образом Всесвіту) лише за однієї умови: якщо його читають. Тож він реалізовується мінімум двічі: у процесі створення &#151, автором, та у процесі сприймання &#151, читачем. Останнє може бути повторене безліч разів, навіть тим же реципієнтом &#151, між кожним з реалізованих сенсів-образів Всесвіту буде невловимо тонка різниця. І полягатиме вона не в зміні самого тексту, а у зміні його інтерпретації читачем, яка, в свою чергу, залежить від зміни власного досвіду людини. Тому текст набуває рис карти-схеми, дороговказу.

4. Для європейської традиції літератури проблема інтерпретації авторського тексту є актуальною. Хоча загалом думка висловлюється у лінійно-плинному часі та ставить за мету ситуативне змалювання проблеми (чи питання). Література міфологічного реалізму оперує цілісним сприйняттям на тлі багатомірного часу, багатомірного у своїй одночасності.

5. Література &#151, це не просто текст, це завжди взаємодія читача з текстом, що може відбуватись на різних рівнях. У європейської традиції ця взаємодія виступає на рівні монологу автора. Для міфологічного реалізму характерна внутрішня структурна складність. Навіть твори двох авторів, Боргеса та Кортасара, що були наведені як приклади основних принципів літератури магічного реалізму, суттєво різняться. Так, обидва пропонують діалог, проте бачать у читачеві: Кортасар &#151, співучасника гри за встановленими правилами, а Боргес &#151, співавтора. І в тому, і в іншому випадку читачеві відведена не остання роль в літературі, проте позиція Боргеса здається мені найбільш варіативною, що співпадає з сучасним розумінням інтерактивності культури.

6. Розуміючи читача як співавтора, Боргес жодним чином не обмежує його творчість: у тексті майже неможливо відшукати натяк на автора. Текст втрачає авторську індивідуальність, набуває рис символу з точки зору літературного твору, тобто є семіотичною одиницею змісту. Текст більше не несе в собі ознак єдності &#151, він сам є цілісним, проте багатошаровим. Речення поєднуються в &#171,одиницю змісту&#187,, які, в свою чергу, утворюють цілісну часово-просторову структуру твору. Читач виступає як співавтор саме в тому, що здатний розгортати структуру тексту, створюючи власне розуміння.

7. Така риса повернення, перечитування є характерною не тільки для Боргеса, як представника літератури магічного реалізму. Розуміючи її як відображення загальних процесів, можна помітити те саме повернення до переосмислення набутого в усіх сферах людської діяльності, від науки до мистецтва. І глибина переоцінки, перш за все, залежатиме від, як не дивно, особистісного рівня освіченості (складності власного досвіду) реципієнта, читача, людини.