Аспекти українського міфотворення
Міф як досвід цілісного сприйняття реальності

Аспекти українського міфотворення

Леонтьєва Л., Львівський національний університет ім.І.Франка

Людство з давніх часів створювало міфи. Міф як архаїчна i доступна форма світогляду узагальнював уявлення про дійсність, він став однією з форм усвідомлення буття. Кожній епосі притаманні власні міфи. Так, струнка система античної міфології заповнювала потребу в знанні соціально-політичних процесів. У середньовічній Європі міф про казкову країну Ельдорадо відображав тогочасні прагнення, зумовлював поштовх до географічних відкриттів, до розвитку науки. Пошук міфологічного філософського каменю заполоняв душі багатьох людей, сприяв популяризації хімії. На зміну одним міфам приходили інші, наприклад, про можливість побудови «ідеальної», соціально орієнтованої держави (Кампанелла, «Місто Сонця») чи про довершеність європейської цивілізації (часу Великих географічних відкриттів); порівняно з такими досягненнями знищення цивілізацій майя та інків мимоволі викликає значні сумніви щодо такої довершеності. Розквітали і занепадали цивілізації, соціально-економічні формації, правителі, виникали і руйнувалися великі імперії та маленькі держави, а генерування міфів тривало, вони продовжували існувати у нових чи видозмінених формах.

Історія -- поле бою різних міфів. По суті в реальності ми її не знаємо -- лише вивчаємо та засвоюємо інтерпретації тих чи тих істориків, які часто самі творять міфи. Суспільна свідомість пронизана міфами, які є моделями, відповідно до яких кожен народ намагається усвідомити та оцінити міф. Досягнення науки і техніки, розвиток засобів масової інформації не тільки не стали на перешкоді міфотворенню, а й сприяли швидкому їх поширенню та адаптації. ХХ століття можна з впевненістю назвати століттям великих міфів. Мірче Іліаде зазначав, що розуміння міфу буде віднесено до найбільш корисних відкриттів двадцятого століття. Зруйнована i принижена Німеччина швидко повірила в «німця -- представника вищої раси». Зубожілі, залякані репресіями радянські люди хотіли вірити в «світле майбутнє -- комунізм». Міфотворення Леніна, Гітлера, Сталіна, Мао Цзедуна живуть i понині. Міфи не притаманні якійсь певній нації чи расі, вони не залежать від ступеня розвиненості суспільства -- тоталітарні i демократичні суспільства здійснюють своє міфотворення. Велика депресія в США 1929-1933 рр. породила «велику американську мрію» -- «міф про повну можливість i реальність реалізації своїх можливостей та великого збагачення» -- «міф про чистильника взуття, який став мільйонером».

У різних ідеологічних системах можна знайти певну схожість найбільш значних духовних стандартів, «образів ворога», «рятівника». Паретто називає такі міфи «звільнення», «поваленого кумира», «вічної гармонії». Радянська людина i представник західних країн бачили одного ворога, безжалісного, демонічного, інтелектуально обмеженого -- чи то в образі Сільвестра Сталлоне, чи Дольфа Лунгстрема (у фільмі «Роккі»). Як для сучасного американця, ворог -- це арабський терорист, представник Аль-Каїди, а для росіянина -- чеченець.

Роль міфів зростає в кризові періоди, бо вони пов’язані з кардинальними змінами світогляду. Період соціальних трансформацій звільнює ірраціональну накопичену енергію суспільства, руйнує соціальні почуття, емоції, які об’єднують людей в суспільство. Міф певною мірою є зв’язком між відповідними об’єктами чи явищами і грунтується на суб’єктивному досвіді. Ним можна виправдати будь-що: створення нових видів озброєнь, винищення народів, введення нових законів, тотальне стеження за своїми громадянами, інертність суспільних процесів, відставання країни. Політичні сили чи певні суб’єкти політики спекулюють на міфах, формуючи громадську думку. Певному політичному лідерові простіше створити міф про існування демонічної міфічної сили, з котрою він готовий боротися до світлого майбутнього, аніж запропонувати конкретні заходи на формування прозорої демократичної влади (яка контролюється) та на покращення життя пересічного громадянина. Владним структурам зручніше шукати причини в економічній стагнації, в зовнішніх ворогах, аніж, втрачаючи джерела збагачення, впроваджувати необхідні інновації.

Україні, як будь-якій іншій державі, притаманне міфотворення. Міфи є короткотермінові та довготривалі, що існують значний проміжок часу, протягом якого не зазнають суттєвих змін. Переважно то системні міфи, котрі впливають на світогляд нації, соціуму. Досить давнім i стійким українським міфом є міф про «найбільш трагічну українську історію (долю народу)»; її, за словами Володимира Винниченка, неможливо читати без брому. Розпад Радянського Союзу, дії Росії на втягнення в свою сферу впливу нових незалежних держав та пошук Україною свого місця в світовій спільноті породив міф про беззастережну зацікавленість демократичного Заходу, його допомогу i бажання підняти нашу державу до рівня високорозвинених країн. Тривале перебування в колоніальній залежності, малочисельність громадських організацій та їх незначний вплив на формування суспільно-політичних відносин, відсутність розвинутого громадянського суспільства зумовили активізацію міфу про патерналістську сутність вищої державної влади («Добрий цар, президент, прийде та вирішить усі проблеми, допоможе простому народові»). У нашому суспільстві побутує також міф про Мойсея чи національного героя - соціального лідера. Подібне міфотворення зумовлене нашими ментальними особливостями, імперським минулим. Людина постійно має потребу в моральній силі, інтелектуальній стабільності та інших соціальних реаліях. Віра в героя допомагає пов’язувати себе з іншими членами суспільства, з універсальними уявленнями та цінностями всього суспільства. Вагомим засобом для формування образу героїчного виступають ЗМІ. Вони показують та розповідають, який героїчний є герой. Мас-медіа часто ненав’язливо, проте систематично підводять нас до розуміння: саме він -- «наш герой». Проте їх роль є амбівалентна -- вони створюють i руйнують героїчний образ.

Міф сам по собі є невловимим, бо непіддатливий раціональним аргументам, не може бути зруйнованим чіткою аргументацією, діє на рівні підсвідомого. Досліджуючи ступінь залучення міфів (індекс міфотворення) у тому чи тому суспільстві, можемо зазначити: при значній стійкості міфів, налагодженій системі міфотворення та при впровадженні їх у суспільну свідомість маємо справу із таким суспільством, на яке здійснюється суттєвий маніпулятивний вплив. І це не завжди відповідає інтересам самого суспільства, бо воно отримує не ту інформацію, котра відповідає його інтересам, а таку, що задовольняє певні суспільні кола, корпоративні інтереси власників ЗМІ. Вивчення його структури, техніки методів дасть змогу розуміти і його слабкості, і силу. А формування власної системи міфотворення стане протидією від зовнішніх впливів, сприятиме консолідації національної спільноти.