Декілька слів про прекрасне...
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
Ліна Костенко
Декілька слів про прекрасне…
Любов... Чи є щось у цьому світі прекрасніше від неї?.. Думаю, що кожна людина з відкритим та «живим» серцем з впевненістю може ствердити, що виключно любов є найвищим почуттям та запорукою щастя. Саме вона є творцем нових життів, саме вона зносить гори, саме вона стимулює «переступати через себе» заради блага дорогих тобі людей, саме вона будить тебе зранку, аби ти заварив чашку кави коханій людині, і тільки вона примушує тебе долати сотні кілометрів для того, щоб знову і знову побути із близькими тобі людьми. Про могутність цього почуття можна говорити і говорити, однак виникають питання: «Що ж таке стійке та непорушне є основою любові? Що саме дає тобі змогу зрозуміти, що ти любиш?» На мою думку, тут відповідь однозначна: «Це - довіра». Не менш всеосяжне та незрозуміле людському розумові почуття. Зароджується воно з першим стуком серця, з першими ковтками материного молока, зустрічається із багатьма випробуваннями, які трапляються у людини під час її життя, відстанню, розлуками, однак пройшовши через все це стає міцною основою любові.
Чи може бути досконалою довіра? Переконана, що так. Досконалим видом довіри, на мою думку, є довіра до Бога. Дехто розглядає її як можливість покластись на волю Бога та сидіти, склавши руки, і думати, що Бог сам зробить тебе щасливим. Безумовно, що така думка є хибною, оскільки довіра до Бога полягає не лише у тому, що ми повинні покладатися на Нього, але і водночас нам необхідно стати знаряддям Божого милосердя, крокувати Його слідами з твердим переконанням, що Його плани завжди кращі за наші.
У кожної людини свої асоціації зі словом «довіра». Мені чомусь насамперед пригадуються ігри з батьком у дитинстві. Хоча я була ще зовсім маленькою, однак настільки йому довіряла, що при кожному підкиданні мене вгору, просила робити це все вище і вище. І моє маленьке серце навіть ні на секундочку не сумнівалось, що він обов'язково мене спіймає. Ця довіра впродовж мого життя пережила багато труднощів, однак це її зовсім не зламало, більше того – вона зміцнилась та стала міцним фундаментом для любові.
Часто доводиться чути таку народну мудрість, як: «Друзі пізнаються у біді». Не вважаю її правильною. Часто впродовж життя доводиться або ж переживати на власному досвіді, або ж спостерігати випадки, коли горе людини приходять розділити далекі, а то й зовсім чужі їй люди. А от по-справжньому порадіти, без жодної крапельки заздрощів, можуть виключно справжні друзі. Саме їм можна довіритись у будь-яку хвилину твого життя і бути переконаним, що ти ні на мить не відчуватимеш себе самотнім. Отож: справжні друзі пізнаються у радості.
А знаєте, який для мене найважливіший комплімент? Це фраза: «Я тобі довіряю». Іноді людям, які потребують допомоги, зовсім не потрібні фінанси чи навіть поради... Іноді їм просто потрібна людина, яка готова їх вислухати, розділити з нею свої радощі та болі. Почути цю фразу неймовірне щастя і велика відповідальність, адже людина таким чином перетворюється у знаряддя, через яке діє Бог у житті іншої людини.
Здавалося б довіра настільки світле та прекрасне почуття, що повинне приносити у життя людини лише яскраві та позитивні моменти, однак, на превеликий жаль, іноді воно асоціюється зі стражданнями, смутком та загоєними ранами, які час від часу сильно поболюють. Чому так? Відповідь тут однозначна: ворогом довіри є зрада. Вона одного разу підступно та непомітно підкравшись у місце, де її ніхто не чекав і не запрошував, вбиває те, що будувалося роками. Направду, немає нічого болючішого, ніж удар в спину від близької тобі людини, якій ти відкрив своє серце, довірив свої найпотаємніші бажання, з якою ти поділився не лише болями, але і радощами… Згадуються слова Ліни Костенко: «Як легко плюнути в велике – у нього точно попаде», «Щоб обезкровити людину, достатньо слів – не треба ран».
Отож, довіра – чесна, але і водночас капризна дівчина, вона вміє бути вірною, однак не прощає зради, вона іде не повертаючись. Довіра або є, або її немає. Тому якщо Вам пощастило бути людиною, якій хтось готовий довіритися, ставтеся до цього з відповідальністю, не будьте підставою для розчарувань. Якщо ж у Вас є люди, яким ви можете відкритися – бережіть їх, адже вони є справжнім подарунком Бога. Довіряйте, любіть та будьте щасливими!