Есе
У праці «Моральна сліпота. Втрата чутливості у плинній сучасності» Зигмунд Бауман, характеризуючи особливості кризи теперішнього суспільства, виділяє явище «квапливої», або «хвилинної культури». Її складовими категоріями є загибель самотності, поширення динамічності, маніпуляція людським існуванням. Дослідник акцентує увагу на процесі девальвації цінностей та переосмисленні світогляду в усіх сферах культури суспільства: матеріальній, духовній та фізичній.
Судячи з останній подій, що відбуваються навколо, його думка є суттєвою та актуальною. В доповнення лиш додам, що сучасна людина є частиною інноваційного середовища буття, де всесвітня система взаємо-сполучених комп'ютерних мереж «інтернет» займає головну позицію. Поступово закріплюючись у приватній сфері життя кожного.
Доступний інформаційний простір сьогодення формує в людини нові переживання. Відомий футуролог та дослідник Елвін Тоффлер, аналізуючи розвиток сучасної доби підкреслює, що на даному етапі розвивається нова цивілізація. Філософ зазначає, що навколо розповсюджується свідчення психологічного занепаду: «Схоже в нашій психосфері вибухнула бомба. У багатьох країнах сумна статистика добре відома. Психічна депресія, тероризм та злочинність набирають обертів. Психологічний неспокій невпинно зростає у суспільстві, яке збентежене, розділене та стурбоване своїм майбутнім». Внаслідок цього людина опиняється в стані екзистенційної кризи. Остання у свою чергу актуалізує питання довіри. Все частіше людина переживає розчарування та помічає, що «ерозія» довіри стає провідною тенденціє сучасної культури.
З таким твердженням можна не погодитись. Для прикладу першого прояву кризи довіри можемо розглянути Біблійну історію про Адама і Єву. Проте, як на мене, першим сигналом кризи довіри слугує відношення людина – природа. Своєю згубною діяльністю людина втратила довіру стосовно природи – середовища з яким співіснувала сотні тисячоліть. Наша егоїстичність – безмірна, за весь період свого існування ми так і не змогли вгамувати своє почуття власності, натомість й надалі живемо за політикою домінування над усіма живими істотами. Як приклад, варто згадати поведінку у ставленні до тварин. На мою думку, саме у стосунках з тваринами поняття довіра для людини є чужим. Ми створили скотобійні та зоопарки. Почали застосовувати експлуатування тварин в релігійних та наукових цілях. Людина винайшла жахливі методи різні, при яких застосовуються клеймування, видалення рогів, купірування вух, хвостів, виривання зубів. Ми вбивали і надалі продовжуємо знищувати тих кого повинні захищати з самого початку свого існування, та це вже тема для іншої дискусії.
Спробуймо розглянути поняття довіри детальніше. На мою думку, довіра – духовна та моральна основа буття людини, глибоке та різностороннє поняття. Це здатність людини поділяти особисті емоційні переживання з іншими заради відчуття духовної безпеки та власної значущості. Заглиблюючись, у сутність феномену довіри мене осяйнула думка, що коли б Абрагам Маслоу вирішив створити (замість концепції ієрархії людських потреб) піраміду людських цінностей – першу сходинку ділили б між собою «категорії» любові та довіри. Де любов виступає, як істинна мета буття людини, а довіра – фундаментом соціальних, економічних та громадських відносин. Це підтверджується фактом, що довіра являється частиною морального буття та опирається на такі етичні «компоненти» як добро, чесність та співпереживання. Надалі спробую звести розгляд цього поняття до трьох аспектів, де феномен довіри, на мій погляд, знаходить свої найбільші прояви.
Отже, перший аспект: існування довіри до громадянського суспільства. Чорне крило терору, що накрило Європу та інші частини континенту у XX столітті, вилилось у світові війни, масові репресії та винайдення ядерної зброї. З швидким розвитком сучасних технологій воно трансформувалося у культуру споживацтва XX століття. Сучасна людина опинилася в інформаційному полоні, що активно пропагується ЗМІ. В якій ситуації повинна опинитися людська довіра, коли зі всіх інформаційних джерел ми чуємо про війни, соціальну несправедливість та насильство? Питання залишається відкритим.
Дослідники дедалі частіше підкреслюють, що в сучасному суспільстві домінує тенденція зниження загального рівня довіри. Найчастіше вона проявляється у вияві негативних настроїв щодо дії соціальних та громадських інституцій. Громадське суспільство, що існує на базі довіри один до одного, виступає гарантом правди та безпеки його жителів. Духовний лідер буддизму Далай Лама XIV зазначає, що краще бути правдивим, чесним та прозорим, оскільки це породжує довіру. Остання, у свою чергу, сприяє оновленню суспільства. Таким чином, розуміємо що відкритість влади є необхідною умовою існування суспільства, що веде до відповідного прогресивного розвитку.
Згідно з програмою досліджень «Trust Around The World», американської фірми «Trust Barometer» у світі фіксується різке зниження суспільної довіри. особливо до державної влади. Віддзеркалюється загальне незадоволення діяльністю переважної кількості інституцій. В результатах досліджень за 2015 рік зазначається, що рівень довіри до соціальних інститутів знизився від 66 до 63%, а 60% країн не довіряє засобам масової інформації.
Думка, що дійсність не співпадає з тими реаліями, які подають ЗМІ, наштовхує на думку, що політичні інститути прагнуть впливати на свідомість людини. В результаті це породжує глибоку недовіру до політиків та державних установ. Згідно з результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології така ситуація склалася і в Україні.
Наступним важливим аспектом прояву цього явища є родинні стосунки. У своїх морально-етичних промовах Іван Пало II наголошував: «Родина є міцною, якщо побудована на таких відносинах, як взаємна довіра, довіра один до одного. Тільки на такому пласті можна також будувати процес виховання, який становить основну мету родини і її основне завдання». Справді, міцні та щасливі родинні стосунки слугують своєрідною захисною оболонкою від негативних впливів навколишнього середовища. Роберт Вілдінгер у лекції «Яке воно хороше життя. Уроки з найдовшого дослідження про щастя» наголошує, що найважливішими аспектами щасливого життя виступають соціальні зв’язки. Ті, хто більше спілкується з сім'єю, друзями, громадою, щасливіші, фізично здоровіші і живуть довше, ніж ті, хто цього спілкування не має. Люди, які більше ізольовані, ніж би їм хотілося, визнають себе менш щасливими, їхнє здоров'я гіршає. Дослідник акцентує увагу на якості близьких стосунків. З'ясувалося, що жити в конфліктах шкідливо для нашого здоров'я. Довірливі стосунки захищають не тільки наші тіла, а й наш мозок. Важливим є той факт, що люди у стосунках, в яких можна покластися на іншого у скрутну хвилину, довше мають чіткіші спогади. Таким чином, проведення часу з близьким людьми позитивно впливає на біологічний психологічний стан людини.
Третім елементом прояву довіри є особиста довіра, довіра до самого себе. Довіра до себе – рефлексивний феномен особистості, що дозволяє людині зайняти певну ціннісну позицію до самої себе та оточуючих. На мій погляд, особиста довіра властива кожній людині. Її характерними рисами є пошук власного сенсу життя, повага та любов до власної індивідуальності, розуміння власної ідентичності та уміння діяти згідно особистих моральних переконань.
У цьому аспекті буде доречним згадати творчість віденського психолога Віктора Франкла, зокрема його теорію «логотерапії». Науковець зазначав: «В молодому віці я пройшов через пекло відчаю, переступаючи через очевидну відсутність сенсу життя, через крайній нігілізм. З часом я зумів вибороти собі імунітет від нігілізму. Так я створив логотерапію». Важливим є той факт, що «логос» психолог розумів не у значенні «слово» чи «вираз», а швидше, як «сенс» - вчення, що зумовлює довіру та повагу до особистості.
Головним у вченні Віктора Франкла є твердження, що людина є щаслива тільки тоді, коли має сенс життя. Відсутність у людини сенсу життя – головна причина її хвороб та страждань. Чи не траплялися такі ситуації в нашому житті? Коли через відсутність мотивації до певного виду діяльності нас переповнюють сумніви щодо правильності особистих дій та вчинків. Погоджуючись, з думкою дослідника можна стверджувати, що життя відданістю собі, улюбленій справі чи близькій людині, чи не найголовніша мета людського існування. Проте, ми повинні пам’ятати, що неможливо досягти хорошої мети хибною стежкою. Людина завжди має право на вибір: довіритись власним почуттям та діяти так, як диктує совість, плекаючи довіру терпимість та любов. Чи діяти так, як диктує масове суспільство й керуватися матеріальними цінностями та переконаннями. Питання життя за принципом «мати чи бути» бентежить своєю актуальністю.
Завершити написання своєї роботи хотілося б словами уже вищезгаданого буддійського монаха Далай Лами XIV : « Для внутрішнього умиротворення людині потрібні довіра та дружба. Їх набути простіше, коли ми розуміємо, що у всіх істот, як і у нас є право бути щасливим. Приймаючи зацікавлення інших істот ми здійснюємо неймовірну послугу не тільки їм, а й самим собі. Добросердечність та піклування про близьких закладені в природі людини, вони лежать в основі благих людських цінностей». Орієнтуючись на вислів мислителя, можна дійти до висновку: довіра, як філософсько-етичне поняття, є актуальною та вагомою частиною буття кожної людини. Виступає соціологічною та психологічною особливістю реалізації відкритих, позитивних взаємовідносин між людьми Проявляється у трьох важливих аспектах: довіра до громадського суспільства, довіра у родинних стосунках та довіра до самого себе, та співвідноситься з такими «категоріями»: любов, терпимість та співстраждання.